Близько півсотні представників Камінь-Каширщини стали учасниками масштабної хресної ходи, з нагоди 1030-ліття хрещення Руси-України, що урочисто пройшла минулої суботи вулицями української столиці.
Подія неймовірної ваги, котру очікували мільйони українців як у нашій країні, так і за її межами. Адже багато хто сподівався, що саме до цієї дати Вселенський Патріарх надасть Українській православній церкві томос про автокефалію, тобто право на самостійне управління, чим завершить багатолітній розкол у середовищі українського православ’я та допоможе національній церкві стати в один рівень з усіма світовими. На жаль, поки офіційний документ не був переданий духовенству. Однак представники Його Всесвятості, які напередодні прибули до столиці України, аби підтримати братів по вірі, і також приєдналися до урочистостей, повідомили загалу втішну звістку від Патріарха, що зовсім скоро ми таки отримаємо томос. Наразі робота триває, залишилося вирішити лише певні формальності.
Щиро кажучи, радісно чути подібну новину, особливо з вуст настільки високопоставлених духовних сановників. Але водночас трохи і сумно, бо українці все ще не мають того, чого стільки років очікують – єдиної помісної православної церкви. Хоча все в руках Божих… Як би там не було, та споглядаючи за десятками тисяч людей, котрі прийшли спекотного суботнього дня до Володимирського собору, а згодом спільно рушили спільною ходою вулицями Києва, молячись і просячи Спасителя заступництва для України та її народу, здавалося, відсутність томосу не надто їх розчарувала. Стоячи посеред цього живого моря, найперше відчувався дух піднесення, патріотизму, впевненості у власні сили, що релігійного єднання вдасться досягти. Можливо, не так швидко, як гадалося. Та згодом обов’язково буде і томос, і Церква. Потрібно вірити і сподіватися на краще.
Напевне, кожен із представників нашої порівняно невеличкої камінь-каширської делегації, вирушаючи до Києва, десь в закутках душі уявляв побачити грандіозне дійство. Чи виправдалися ці сподівання? Скажу відверто – так. Звісно, спочатку ти не розумієш, чого очікувати наступної миті. Просто крокуєш за величезною масою патріотично налаштованих людей, багато хто з них вбрані у вишивані сорочки, тримають у руках національні стяги. У тому велелюдді ми близько 10 години ранку досягли Володимирського собору. Доволі людно і тут. На вулиці перед собором посилена охорона. Подалі рамки металошукачів. На диво перевіряють лише чоловіків, для жінок вхід вільний. Формальності, та без них нікуди, зважаючи на масштаб і важливість заходу. Перед входом до головного храму Української православної церкви Київського Патріархату зауважуємо кілька тисяч вірян з різних куточків України. Там саме триває богослужіння, очолюване Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом. З ним співслужили митрополит Луцький і Волинський Михаїл, єпископи, інше духовенство. Коли на територію собору ще можна протиснутися, то зайти в середину — майже нереальне завдання. Потік людей не припиняється ні на мить, люди прибувають і їх дедалі більшає.
Кілька фото на згадку — і далі на вулицю Володимирську до червоного корпусу Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Тут повинні сформувати колони, які згодом вирушать пішою ходою в напрямку Володимирської гірки. Спека неймовірна, не продихнути. Та багатьом і вона не завада. Такий от козак у вовняній шапці та ще й з нагайкою, посміхаючись, крокував посеред натовпу, гучно вітаючись “Слава Україні”.
Понад годину очікування і ось нарешті колони вірян на чолі з священнослужителями, капеланами, представниками зарубіжних православних церков, добровольчих батальйонів, учасників війни на Сході, керівництвом країни, уряду вирушили пішою хресною ходою до пам’ятника святому рівноапостольному князю Володимиру Великому. До слова, Президент Петро Порошенко прибув на захід разом із дружиною Мариною.
На Володимирській гірці було звершено молебень за Україну і за українську помісну православну церкву. Також священики Луцько-Волинської єпархії заспівали державний гімн, а ще пісню “Волинь моя, краса моя”, котра вже давно вважається справжнім символом нашого краю.
Правда, на живо побачити це змогли одиниці, які таки потрапили сюди. Цьогоріч ходу вперше за всю історію проведення заходу розділили. Тому решта споглядала за тим, що відбувається біля пам’ятника Володимиру, зі встановлених на площі моніторів. Власне, найцікавіше присутнім було почути заяви гостей із Константинопольського Патріархату та, звісно, керівників українських церков. Отож, якщо коротко, то посланці Його Всесвятості патріарха Варфоломія вкотре висловили підтримку народу України і її церкві та запевнили, що про нас не забувають. Сьогодні настав час Константинополю взяти на себе відповідальність, як матері-церкві, за українських чад. Вселенський патріарх не може залишатися байдужим до звернень, що повторюються чверть століття. Провідники української церкви мають право на своє місце серед церков. За їх словами, материнська церква вже винесла ухвалу про надання томосу про автокефалію Православної церкви в Україні, залишилося узгодити формальності.
“Ми маємо об’єднатися, загоїти рани. Але не біймося, будьмо сміливими. Певні, що Вселенський патріархат на вашому боці. Ви не будете сиротами, тому що мати-церква знайде вихід, підтримуватиме Українську церкву… Господь справдить всі сподівання українського народу”.
Очільник Української православної церкви Київського Патріархату Філарет у своїй промові пояснив, чому надання томосу так важливе для України:
“Чому ми так домагаємося надання автокефалії Українській православній церкві. Здавалось би, що це справа церкви, але чому так активно бере участь у визнанні автокефальної церкви президент. А тому, що іде зараз війна на сході і стоїть питання “бути чи не бути українській державі”. Президент повинен турбуватися про свою державу, чи не повинен? Якщо він не турбується про свою державу, то який він президент. А для того, щоб українська держава була захищена, треба, щоб український народ був єдиний. А православну церкву вороги нашої державності розділили на частини. І тому для того, щоб захистити Україну, зробити її міцною державою, треба об’єднати українську церкву”, – сказав патріарх.
Опісля завершення заходу більше 150 волинських священиків Луцько-Волинської єпархії колоною попрямували на вулицю Ярославів Вал, де знаходиться офіс Міжнародного громадського об’єднання “Волинське братство”. Вони привітали братчиків із святом хрещення Руси-України, разом помолилися Богу. Наостанок владика Михаїл подарував землякам Волинський образ Божої Матері, науковий доробок Волинської православної богословської академії, Луцьке Євангеліє.
Духовно підтримували делегацію району під час поїздки настоятель міського Свято-Миколаївського храму УПЦ КП отець Володимир Мицько та клірик цього ж храму отець Олег Мицько. Звісно, були вони й серед учасників ходи, але так як колона священиків ішла окремо від загалу, то про деякі найцікавіші деталі побаченого ми дізнавалися згодом.
– Великий плюс, що до ходи приєдналося дуже багато людей. Адже представники Вселенського патріарха побачили цих людей, те, наскільки українці прагнуть утворення помісної церкви, що дану ідею підтримують президент, уряд. Можливо, в декого не виправдалися сподівання, чому томос не надали на 1030-ліття хрещення Руси-України. Але проблеми в тому немає. Сам документ вже підготовлений. Я думаю, їм ще потрібно документально, юридично чимось його підтвердити. Це для Константинополя важливо. Біда наша, що ми продовжуємо мислити радянськими стереотипами, підтасовуємо все під якісь дати… Я вважаю, томос має бути наданий ближче осені… Нас підтримує Константинопольський патріархат, визнає, що як матір-церква вона повинна дбати про Українську церкву, допомагати на шляху становлення, об’єднання. Їх месидж звучить просто: “Тримайтеся, очікуйте і скоро ваше бажання здійсниться”. Українська церква повинна бути в лоні всіх православних церков, на одному рівні, – підсумовує отець Володимир.
До речі, за підрахунками поліції у хресній ході взяли участь близько 65 тисяч вірян. Самі ж організатори повідомляють про значно більшу кількість учасників – до 150 тисяч.
Олександр ПРИЙМАК,
Камінь-Каширський — Київ.
Фото автора.
