Євдокії Михалик із села Грудки замолоду довелося тяжко попрацювати в колгоспі. Чотирнадцять років разом із іншими такими, як і сама чорноробами, вона трудилася на полях і ланах, виконувала визначені керівництвом завдання, старанно заготовляла корми для худоби. А їх щораз потрібно було привезти ой як багато, адже до початку 90-их місцеве колективне господарство славилося поголів’ям ВРХ. За тим всім ще й встигала поратися на власній господарці, укупці із чоловік Павлом спільно збудували власну оселю, виростили шестеро діточок.
На жаль, нащадки, наче оті лелеченята, розлетілися світами. Сім літ минуло, як не стало і вірного друга, з котрим Євдокія Іванівна пліч-о-пліч щасливо провікувала десятки літ – Павла Мефодійовича. Сьогодні 74-річна жінка самотньо хазяйнує в рідному домі. Сумне, гірке те життя без пари, але що поробиш… мусить терпіти. Добре, що поряд є товариські сусіди, які підтримують її щирим словом, а то й ділом, з ким можна побалакати, вилити душу. Час від часу навідуються в гості до своєї люблячої матусі та бабусі діти і внуки, розганяють невеселі думки. Коли ж нікого немає поряд, відвертає увагу від печалі колись-давно посаджений чоловіком грецький горіх. Міцним, коренастим деревом стоїть він при вході, тішить очі пані Євдокії своєю зеленною кроною. Приємно бачити, як зростає на дереві врожай. А цьогоріч горіх вродив напрочуд рясно, що дуже тішить господиню.
– Це мій чоловік Павло посадив горіха, певне, років із вісімнадцять тому. Він працював у дорожній службі. То їх бригада садила горіхи на Клітицьк. Кілька деревець чоловік згодом привіз із собою, роздав і людям у селі… Такий урожай нечасто буває, від року до року. Слава Богу, хай родить для всіх, – ніжно торкаючись руками віття, радісно розповідає Євдокія Михалик.
Олександр ПРИЙМАК,
село Грудки. Фото автора.
