Наразі у відділенні перебуває 21 людина, з яких 16 є абсолютно лежачими. Потрапили ці люди сюди переважно тому, що без стороннього догляду уже не можуть обходитися. У декого немає близьких рідних, декому краще без рідних, а у когось нещасливо склалися життєві обставини. В очах цих знедолених людей лише біль і смуток. Правда, ніхто з них не нарікає на умови, в яких перебувають. Кажуть, що це набагато краще, ніж те, якби вони жили самі.
— Добре живемо. Кормлять, одягають… Я всього не з’їдаю. То моя вина. Пробачте, — каже 77-річна Надія Сидорук. – Все тут добре, заботяться про нас, але на серці велика нудьга. А нудьга та од того, що не буде кому мене похоронити. Осталася я зовсім одна на цьому світі, як билина зимової пори у чистому полі.
Журиться бабця Надія, бо лишилася без надії, що знайдеться хтось, хто б її поховав. Колись і подумати вона не могла, що буде ось так доживати віку.
— Ми жили добре, трудилися, особливо в чомусь не нуждалися. Батьки мої були довгожителі, — розповідає. — Троє дітей мала. В білих халатах були… Похоронила… Усіх. Внуки пороз’їжджалися. У когось хоч якісь знайомі є, а я геть безрідна зосталася.
Бабуся сама із Доброго. І тут вона уже з 2013 року.
— Я тут вже вжилася. Розважала людей, щоб себе розважити. І територію підмітала. Але така вже тепер нудьга на серці стала .…
Печалиться та гіркими сльозами вмивається і 83-річний Михайло Герасимик з Видерти. Дідусь із російськомовним акцентом (бо раніше жив у Запоріжжі) розповідає, як його внуки залишили без даху над головою.
— Обдурили та обікрали. Квартиру мою продали, гроші забрали, а мене сюди…, — плаче.
Не хоче старенький тепер бачити своїх внуків.
— А тут мені жалуватися нема на що. Годують добре. Там я того не бачив, що тут їм, — розповідає, втираючи сльози.
Сусід по палаті Іван Хомик, він же односелець, заспокоює бідолаху. А сам теж у відчаї. Здоров’я в нього нікудишнє. Пережив уже інфаркт та два інсульти. І коли сюди потрапив, то взагалі рухатися не міг.
— Вдома мені стало погано. Я впав. А коли падав, то міцно забив спину. Тому, мабуть, і рухатися не міг, — розповідає. – Після лікарні вже опинився тут.
Дідуся тут трохи виходили. Як розповідає завідувач відділення Ярослав Васильович, Івана Ілліча возили до народної костоправки у сусідній Ратнівський район. Дякувати, вона трохи допомогла і старенький тепер може сидіти та навіть проходиться із ходулями.
Перебуває у будинку престарілих і дві сімейні пари. Нещодавно сюди потрапило інтелігентне подружжя — Яким та Ольга Шахни з Каменя-Каширського.
— Залишили свій дім, бо шукали спокою, — розповідає бабуся. – Син вдома, через оковиту жити не давав… Ще двох синів раніше похоронили… А тут хоч спокою вдосталь.
Пані Ольга лежача – перелом стегнового суглоба, але оптимістично налаштована, у розмові жвава. Каже, то професійне – вчителька. Обклалася газетами, та читає. Її чоловік часом виходить у двір прогулятися, у фойє подивитися телевізор.
Біля телевізора “зависають” й інші дідусі. Дехто тут часом і дрімає. Адже у кожного в кімнаті телевізорів нема. Там переважно лише шафа для особистих речей та тумбочка. Кімнати одно- та двомісні. Видно, що санітарки намагаються постійно слідкувати за чистотою. Адже, незважаючи на те, що більша частина тих, хто перебуває у відділенні, – лежачі, їдкого запаху нема. Відчувається певна несвіжіть, але це зрозуміло. Взагалі працівникам тут не позаздриш, бо ж доглядати їм доводиться за людьми особливими. Вистачає роботи і з прибиранням, і з пранням.
— Терпіння їм потрібно ох скільки, – каже завідувач. – Так само і медсестрам.
Оскільки практично всі пенсіонери зауважили, що годують їх добре, ми вирішили, що кухарі також ставляться до своєї роботи відповідально. А коли зайшли на кухню… — тут якраз займалися консервацією.
— Це для наших дідусів та бабусь, — каже Леся Супрунюк. – По-домашньому. Щоб було смачно.
Кухар засолювала на зиму огірки. До речі, овочі зібрані на огороді будинку престарілих. Земельна ділянка невелика, але її вистачає, щоб цибульки, морквочки, огірочків, картопельки посадити.
Як розповів директор Територіального центру Петро Новосад, овочами їх забезпечують жителі району. Щороку жителі Камінь-Каширщини, переважно соціальні працівники, здають для них огірки, картоплю, моркву, буряки. А все решта — за гроші. Утримуються старенькі частково за державний кошт, а частково, так би мовити, за свій. З їхньої пенсії на стаціонарне відділення відраховують 75 відсотків. Загалом, за словами Петра Денисовича, на утримання кожної людини в місяць потрібно 6 тисяч гривень. Чимало витрачається, зокрема, на підгузники для лежачих.
— Раніше у нас умови були не з найгірших, порівняно з іншими відділеннями області, але так собі, — зізнається Петро Новосад. – Проте ми постійно намагаємося їх покращити. Приємно, що останнім часом і місцева влада почала на нас більше уваги звертати. Вдалося нам налагодити співпрацю із канадськими меценатами. Тож за останні два роки ми змогли багато чого зробити. Зокрема, почали облаштовувати внутрішній двір, перекрили приміщення. За кошти канадців облаштували тамбур – вхід у відділення. Минулого року вони дали нам 42 тисячі гривень. А цьогоріч знову виділили 51 тисячу гривень. За ці гроші ми робимо фасад. 14 тисяч гривень дала на бесідку міська рада. На останній сесії районної ради для стаціонарного відділення з постійним перебуванням депутати виділили 20 тисяч гривень. Тож продовжимо і добудову кухні та їдальні.
Окрім того, як підкреслив Петро Денисович, відділенню ніколи не відмовляють лісгоспи, учні НВК №1 подарували стареньким лавочку, заходять сюди представники різних церков та просто небайдужі люди.
До речі, є у відділенні і капличка. Тут час від часу здійснює богослужіння настоятель Свято-Благовіщенського храму села Раків Ліс протоієрей Миколай Смолярчук.
Ось так у своєму світі, своїх печалях та смутках живуть ці старенькі, чекаючи останнього дня. Цьогоріч у відділенні вже померло дванадцять. Покійників забирають та хоронять родичі. А на місця, що звільнилися, приходять інші…
Тетяна ПРИХОДЬКО.
Довідково
У стаціонарне відділення на постійне проживання, повне державне утримання приймаються одинокі громадяни похилого віку, одинокі інваліди (які досягли 18-річного віку) і на тимчасове проживання — одинокі хворі (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більш як чотири місяці), які відповідно до висновку лікарсько-консультаційної комісії закладу охорони здоров’я за станом здоров’я не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього догляду та допомоги, соціально-побутових, соціально-медичних та інших соціальних послуг.
