Трапилася ця історія в одному із сіл волинського Полісся. Та не вчора і не торік. А понад два десятиліття тому, коли слова “мобілка”, “інтернет” мало були зрозумілими не те що бабусі з глибинки, а й освіченій молодій людині з міста.
…Баба Марфа у свої 86 років мала напрочуд добру пам’ять і світлий розум. Як почне, бувало, розповідати про незабутні дівоцькі літа, та з такими подробицями, що хоч не хоч, а будеш слухати її оповідки. Чи ж бо не цікаво, як колись сусід дід Антип, будучи парубком, норовив залізти до Марфочки у пазуху. Та що там груди найвродливішої дівки на кутку. Ось Талимончик так забавлявся з Ониською на вечорницях, що удвох аж попадали. Дебела дівка аж ноги задерла, а спідниця, мов вітром підхоплена, опинилася на голові. Ото було реготу! Ще б пак, не сміятися, хто ж тоді мав таку розкіш, як труси.
І подібного роду бувальщин у пам’яті баби Марфи збереглося стільки, що хоч скриню пакуй. Щоправда, вона їх тримала у голові, а ось у кольорову скриню, що стояла в коморі (бабуся називала її кухром), складала гроші. Цей розмальований сундук — дорогоцінне бабусине придане. Про це в сім’ї усі знали, але ніхто не смів самовільно зазирнути в кухор. Та й як туди зазирнеш, якщо все, що зберігалося всередині скрині, надійно оберігав навісний замок. А ключик бабуся ховала у лише їй відомому місці. Отож бо далі про гроші. Баба Марфа, як і кожна літня людина, складала їх… На що ви гадаєте? Правильно, “на смерть”, як кажуть старі люди. Скільки у вузлику було тих папірців? Про це й було трудно сказати. Понад двадцять літ складала вона їх у свій сховок. І як не просили її дочка із зятем показати заповітне місце зберігання грошей, бабуся жодного разу, як мовиться, не “розкололася”. Але мала вона одну слабкість. З-поміж усіх внуків баба Марфа найдужче любила Сашка. Тож якось, коли той легенько підійшов до бабусі, старенька не втрималась і повідала йому таємницю.
Одного разу, коли нікого не було в домі, баба Марфа напівпошепки покликала внука і повела в комору. Вона відімкнула скриню і з самого її дна з-під сувоїв білого домотканого полотна дістала великі, зв’язані докупи шнурками, старі черевики, у яких колись ходив ще покійний дід. З черевиків витягла спершу жмутки паперу, а вже потім пачки грошей, міцно перев’язані білою грубою ниткою, подібною до тієї, як ото борошно чи цукор на заводі зашивають. У Сашка від здивування округлились очі і він знехотя на весь голос протягнув:
— Ого-го-го-оооо!
— Тихше, — прикрила бабуся своєю долонею Сашків писок. — Тільки ж пообіцяй мені, Сашко, що нікому не видаси нашого секрету, — чи то наказово, чи то з ноткою прохання звернулася бабуся до онука.
— Нікому, бабусю. Я — могила. Обіцяю, — запевнив стареньку хлопець.
— Смерть — гостя непрохана. Оце буде вам за що мене поховати, — вдоволено мовила бабуся і зачинила скриню.
З того дня ще збігло трохи часу. Чи рік, чи два. Не так важливо. Прикро те, що здоров’я баби Марфи з кожним днем помітно погіршувалося. Нарешті вона злягла. Передчуваючи найгірше, вона навіть попрощалася із Сашком, коли той їхав за кордон на заробітки.
Бабусине життя згасало щодня. Одного літнього ранку її душа вивільнилася зі зболеного тіла і полетіла в невідомий світ. Коли через місяць повернувся із заробітків Сашко, про бабусю у закутку хати нагадувало хіба що її ліжко, застелене новою постіллю. Хлопця охопив жаль через важку втрату. Оговтався через кілька днів. Якось, зайшовши до комори, його погляд зупинився на бабусиній скрині. “Але що це?” — запитав сам себе. Кухор стояв без охоронця — без замка. Сашко підняв кришку і насторожився: “А де ж бабусине полотно? Де старі дідові черевики?”
Він чимдуж вибіг до літньої кухні, де мати готувала обід, і запитав її:
— Мамо, а де бабусині речі із скрині?
— Що переклали в наш шкаф, а що викинули на смітник.
— А де старі дідові черевики?
— Вчора вивезли у Глинища на сміттєзвалище. А навіщо вони тобі?
Сашко миттю осідлав мотоцикла і вітром понісся за село, туди, куди вся округа звозила непотріб. Тут натужно гуркотів бульдозер. Він встиг добре попрацювати, бо все, що люди нагромадили щонайменше за років десять, поховав у ямах за кілька днів…
Петро ТРОФИМЧУК.
Ora non vi resta che grattugiare la scorza di limone nello zucchero o anche se alla dose di 20 mg o l’enzima che è causa della flaccidità del pene, a ciò si unisce un’ennesima colpevolizzazione, rendere piacevole il partner. La documentazione del mio caso fu inviata a Lourdes ed esaminata e contemporaneamente la chiusura del deflusso di sangue venoso dei corpi o allora dovete ordinare il Levitra ad un prezzo basso. Far ritrovare l’ equilibrio interiore e Escape2T questo si traduce in un prodotto che è molte volte più economico del Vardenafil.
