Важко передати словами, що відчуваємо ми, працівники редакції, коли вперше беремо до рук свіжий примірник рідної газети: неквапом гортаємо помережані літерами біло-сірі друковані аркуші, прискіпливо оцінюємо результати своєї праці. Напевне, аби повністю зрозуміти це, тим треба жити. З власного досвіду скажу, почуття в ту мить змішані: з одного боку радісно, адже твої старання відтепер побачать інші люди, та водночас і сумно, так як деякі речі хотілося б подати інакше, більш креативніше…
Особливо ж приємно згодом чути від читачів схвальні відгуки, хоча не бракує й докорів та побажань. Але найпаче тішить колектив бачити, як з кожним роком зростає сім’я шанувальників “Полісся. Сьогодні наших вірних друзів-передплатників понад шість тисяч! Тож черговий День журналіста зустрічаємо із численною читацькою аудиторією.
Ось уже півстоліття районка є улюбленим виданням для жителя міста Василя Матвійчука. Познайомився чоловік, з тоді ще “Радянським Поліссям”, далекого 1968 (!) року. Йому, молодому секретареві сільської ради села Мельники, було ввірено проводити передплату газети. З чим Василь Сильвестрович успішно впорався. Відтоді не пропускав жодного випуску, шукав на сторінках районного видання потрібну в роботі інформацію. Як сам розповідає, не полишає цю звичку і тепер.
– У радянські часи нашу газету поважали та навіть боялися. Коли траплялися критичні матеріали, на них одразу реагували, виправляли недоліки. Бо інакше “героям” публікацій могли дати догану, чи навіть звільнити із займаної посади. Такі ось справи… Хоча бувало, що й просто знищували цілі тиражі районки, аби “неугодна” владі інформація не потрапила до читачів. Мене ж насамперед цікавили зведення, котрі періодично друкувалися на сторінках тогочасного “Полісся”. Зокрема, про обсяг надоїв молока, скільки вирощено сільськогосподарської продукції, які темпи виробництва в тому чи іншому господарстві, тощо. Адже після сільради довелося потрудитися у різних колгоспах Камінь-Каширщини. За освітою я агроном, люблю займатися обробітком землі, зокрема останнє десятиліття практикую органічне землеробство.
Значним чином фах аграрія вплинув і на читацькі вподобання пана Василя. За словами співрозмовника, найбільше він обожнює читати статті про людей праці, значні трудові досягнення, передові здобутки. Категорично минає політичні, кримінальні теми, які останнім часом заполонили ЗМІ. Зізнається, що одного разу й сам ставав героєм публікації.
– Пам’ятаю, як відкривали льонозавод. Яка тоді радість була. Одразу ж колгоспам поставили завдання дати норму льону, аби запустити виробництво. Завітала комісія з журналістами і в наше тоболівське господарство імені Коніщука. Сказали: “Підготуйте машину, бо будете брати участь в урочистості, напишіть плакати, а ми потому вас сфотографуємо”. Я тоді навіть виступав на відкритті, – з помітним захватом в очах мовить Василя Матвійчук.
Про сучасне “Полісся” Василь Сильвестрович загалом відгукується позитивно. Зокрема, відзначає якісні зміни в плані формату, наповнення сторінок, перехід на кольоровий друк.
– Не можу сказати, що газета стала кращою чи гіршою. За Союзу писали в дусі того часу, про проблеми, які цікавили тогочасне суспільство. Зараз тематика зовсім інакша. Більше політики, криміналу, крові. Це мені не подобається. Хоча приємно, що районка стала кольоровою. У нашій родині “Полісся” займає чільне місце, з нетерпінням чекаємо появи кожного номера, не раз обговорюємо між собою публікації, – підсумовує він.
Олександр ПРИЙМАК, фото автора.
