У буремні дні революції Гідності сильні духом українці довірили свої долі, життя дітей та багатомільйонної Батьківщини новій команді політиків. Люди сподівалися передусім на зміну системи влади, справедливість у всіх сферах життя, викорінення корупції, на поліпшення життя… З того часу минуло чотири роки. І що ж змінилося? А нічогісінько. Окремі політологи, наближені сьогодні до верхівки владоможців, пояснюють це надто високим запитом суспільства на реформування країни. Як на мене, то лукавлять ті, хто пробує “відбілити” теперішню владу у такий спосіб. Просто люди купились на гарні обіцянки і довірились політикам, у дечому нічим не кращим від учорашніх, тобто “папєрєдніків”. Але чи усвідомлюють самі владці, над якою прірвою опинилася країна під їхнім “мудрим” керівництвом?
Влада жорстко експериментує над людьми, називаючи свої досліди реформами, серед яких пенсійна, освітня, медична, адміністративна тощо. Усі ці з дозволу сказати реформи — гіркий пряник в оманливій медовій помадці на тлі тотального зубожіння народу. Влада час від часу козиряє підвищенням життєвого рівня через зростання пенсії, мінімальної зарплати, соціальних допомог і т.д. У той же час експерти ООН стверджують, що в Україні 60 відсотків людей живуть за межею бідності. І це, на жаль, гірка правда. Наприклад, з минулого року, коли були відпущені у вільне плавання ціни на харчі, останні здорожчали у рази. Так само поповзла вгору вартість пального на АЗС, власниками яких є вітчизняні олігархи. Подорожчали комунальні послуги, електроенергія… Влітку обіцяють здорожчання на 60-70 відсотків природного газу. Пересічні громадяни, а особливо пенсіонери, ледве животіють, тоді як статки високих, наділених владою, державних мужів непомірно збільшуються. Очевидно, що викривленим у них є розуміння соціальної рівності і справедливості.
Без сумніву, чинник бідності жене людей світ за очі у пошуках елементарного виживання. Молоді працездатні освічені люди з дипломами висококваліфікованих спеціалістів виїжджають у країни Європи, бо в Україні їхній потенціал не ціниться. Інші їдуть, аби просто прогодувати сім’ю, отримати надію на завтрашній день. Італія, Іспанія, Польща, Чехія… Де лишень не зустрінеш українських заробітчан. Інколи здається, що їх на Заході вже більше, ніж у своїй рідній країні. Експерти прогнозують, що в найближчі роки з України ще виїдуть п’ять-сім мільйонів наших громадян. Запитується: а хто ж розбудовуватиме Україну? Водночас, якщо ситуація не зміниться, Україна буде приречена на заселення її території представниками інших народів, зокрема середньоазіатської частини світу.
Тим часом можновладці не дрімають — продовжують розкрадати державне багатство: ліс, бурштин, антрацит, нафту… Внаслідок такої безкарності вони купують вілли на берегах найкращих світових курортів, літаки, яхти, ховають кошти в офшорах… А народ же все бачить. За все це рано чи пізно настане відповідальність. Янукович теж сподівався, що царювати, багатіти, розкошувати у Межигір’ї буде безкінечно. Але терпінню людей настав кінець. І де він сьогодні? Тим, хто нині чинить подібно до Януковича, варто замислитися: а куди втікати, якщо народ скаже рішуче “ДОСИТЬ”?
Вихід в України один — привести до влади через демократичні вибори лоюдей, які є справжніми патріотами своєї держави, які вболівають за її майбутнє і майбутнє наступних поколінь. А що ж ми маємо сьогодні? Відповідь на це дуже влучно дав учений, громадський діяч, публіцист Петро Масляк: “Не можу повірити. Але ж факт. Понад 50 конгресменів США страшенно занепокоїлись «антисемітизмом» в Україні. Фантастика, їй-Богу. Звинувачувати країну, в якій Прем’єр-міністром є етнічний єврей, в антисемітизмі, це зовсім треба розум втратити. Що вони хочуть? Щоб у нас етнічних українців, при їх питомій вазі на неокупованих територіях 92%, за останніми опитуваннями, взагалі не було? Займіться наведенням порядку у власному домі, панове. Он в Ізраїлі, де етнічних українців не менше, ніж етнічних євреїв в Україні, жодного українця в кнесеті і уряді немає. Цей незаперечний факт чомусь американських конгресменів не хвилює. А це ж очевидний пануючий антиукраїнізм. І ніяких листів і заяв. Складається враження, що такі листи і заяви сиплються тоді, коли комусь дуже вже кортить приватизувати найкращу, найродючішу у світі українську землю і оголосити священними містами хасидів українські міста”. У цих словах свята правда. Не забудьте їх, шановні читачі, прочитати знову, коли будете іти на виборчі дільниці і обирати президента, депутатів Верховної Ради…
Віталій НЕСТЕРУК,
м.Камінь-Каширський.
