Весна пробудила природу. Втім совість і культура окремих із нас і далі дрімають. Передмістя Каменя-Каширського та ліси поблизу сіл захаращені стихійними смітниками.
Власне житло, двір напередодні Великодня кожен дбайливий господар прагнув зробити охайним і комфортним. А вулицю, передмістя, власне свою землю? На жаль, серед більшості побутує думка: за все, що за порогом, парканом мого будинку, відповідає держава, чиновник, влада. Ось так і з’являються несанкціоновані звалища.
Величезна маса пластикової тари, обгорток та упаковок, памперсів, тушок мертвих тварин та всілякого мотлоху невпинно перекочовує з осель в чагарники, лісові масиви за села і квартали міста, зрештою на околиці. Куди не подивишся у закутках, скрізь, на багатьох узбіччях, у лісосмугах та просто на в’їздах можна побачити купи сміття. Особливо багато стихійних звалищ у напрямках з міста на Осівці, за міськими мікрорайонами “Грушка-2”, “Горгаз”, в урочищі “Цегельня” села Олексіївка. Про це останнім часом у своїх постах у соцмережах, зокрема facebook, активно б’ють на сполох небайдужі активісти району. Обговорюють, організовують міні-суботники, завантажують в Інтернет відео, щоб достукатися до людської совісті. Грозяться вони й назад відвозити пакунки з непотребом тим, хто його звозить на стихійні сміттєзвалища. Та, на жаль, ефекту майже ніякого.
Чимало завбачливих жителів і далі, їдучи у справах, регулярно прихоплюють із дому непотріб і викидають його дорогою де заманеться. Зрозуміло, що таких людей гарним манерам вже не навчити, тим більше – любові до довкілля. Свого часу багатьом дорослим дядькам і тьотям батьки та вчителі не зуміли втовкмачити просту екологічну істину: “Не сміти!”.
Старий добрий вислів “чисто там, де не смітять, а не там, де прибирають”, схоже, не на думці й у якогось підприємця, котрий влаштував несанкціонований смітник просто під опорою високовольтної лінії електропередач неподалік урочища озера Озюрко, літньої оази міста. Тут у спеку щороку знаходять прохолоду сотні людей. А він звіз сюди, певно вантажівкою, ще минулоріч восени гору пластикової тари та пакунків з непотребом. Мабуть, блуд напав на нього, що не зміг втрапити на спеціально відведене місце — полігон твердих побутових відходів в урочище “Силікатне”, яке недалеко звідси. Або жадібність взяла гору: пальне ж дороге! І таких багато.
Для прикладу, до редакції звернулися обурені мешканці села Підцир’я, яким набридло прибирати обривки колишніх рекламних плакатів біля встановленого на в’їзді у місто із сторони Ковеля рекламного щита. Жителі скаржаться, що власник, як тільки змінює полотно рекламного банера, майже завжди лишає тут залишки старого. “А прибирати за собою хто буде?” — запитують люди.
Свого часу міськрада, щоб хоч якось розв’язати цю проблему, за свої кошти впровадила експеримент із вивезення побутового сміття від приватного сектору, пішла назустріч людям, щоб вони мали можливість його позбутися. У певні дні тижня вулицями почав курсувати трактор комунального підприємства і забирати сміття. Жителям треба було лише укласти договір та закупити поліетиленові пакунки із відповідним маркуванням на його вивезення. Втім, як наголосив у недавньому інтерв’ю “Поліссю” заступник міського голови Микола Шворак, лише одиниці уклали ці договори на вивезення. Простіше: цей експеримент повністю не виправдав себе.
Як зауважив один із молодих громадських активістів, житель Каменя-Каширського Олександр Коб, який активно взявся боротися з тими, хто крадькома засмічує природу, ця проблема є питанням особисто кожного, адже всі заслуговують жити у чистому коточку.
— Шкода, але не кожен мешканець прагне взяти участь у наведенні порядку, посилаючись на зайнятість, а то й відверто ігноруючи такі заходи, — розповідає активіст. — Наші люди звикли завжди свої біди списувати на когось: сусіда, президента, Путіна. Але своїх помилок вони не бачать. Коли я фільмував одне зі звалищ, щоб показати людям, як вони загадили тут природу, то випадково натрапив на використаний пакунок з логотипом Нової пошти з конкретним прізвищем і адресою людини, яка раніше отримала в ньому посилку. Коли я зателефонував цій жінці, звуть її Світлана Дранчук, то почув від неї дивну відповідь, що то не вона викинула, а дала коробку зі сміттям своєму сусідові і, певно, він відвіз її сміття. Ось такі у нас люди. З ними йдемо у Європу. Але вірю, молоде покоління — з іншим світобаченням і воно по–іншому дбатиме про чистоту навколишнього середовища.
Сьогодні в районі багато людей помирає у порівняно молодому віці, у тому числі через забруднення довкілля. Складається враження, що люди живуть, не дбаючи про завтрашній день. Захаращують річки, озера. Пал сухостою — окрема тема. Нерідко вогонь перекидається і на стихійні звалища. Тоді ядучий дим отруює все живе. Адже спектр токсичних шкідливих речовин, що виділяються при спалюванні сміття, надзвичайно широкий. Наприклад, пластикова тара при горінні виділяє феноли і формальдегіди, які вкрай шкідливі для людського здоров’я. Вони провокують навіть рак. Особливо страждають люди, хворі на астму та хронічні бронхолегеневі недуги. Так тривати далі не повинно, маємо змінюватися. Адже прагнемо, як вже говорилося, до цивілізованого суспільства.
Олесь Федорович.
Фото автора та
Олександра Коба.
