Незалежна громадсько-політична газета

Гроші — понад усе?

сУ нашому випадку вони посунули на другорядний план таку одну з головних чеснот, як людяність. Шкода!

сс

Для жінки похилого віку, та ще з підірваним важкими хворобами здоров’ям, протистояти несправедливості надзвичайно важко. Особливо, коли підступний “подарунок” підсовують під самий Великдень твої давні знайомі, з якими ти прожила і пропрацювала не одне десятиліття.

Напередодні пасхальних свят у редакцію зателефонувала заслужений працівник культури, лауреат багатьох премій і високих державних нагороди Євгенія Смолярчук. Пригнічена, вона слізно волала про поміч: “То що ж це таке робиться?! Магазин будують перед самим будинком. Вже й паркан почали встановлювати. А як тепер мені бути: ні пройти, ні швидкій доїхати? Я тяжко хворію, тому потребую постійного медичного нагляду лікарів”.
Для тих, хто не знає, зазначимо: проживає Євгенія Михайлівна в одноповерховому будинку, що поруч з готелем “Турія”. На “парковці” перед ним мають звести, як довідалися журналісти під час розмови з власником земельної ділянки Богданом Придатком, двоповерхове торгово-офісне приміщення. Коли ми прибули на місце, робочі саме ладнали тимчасовий паркан на будівельному майданчику. Не маючи змоги вплинути на ситуацію, пані Євгенії залишалося лише спостерігати за всім процесом.

– “Швидка” не заїде… Він мене затопить, будинок і так знаходиться в низині. Оце заробила за сорок років праці на ниві культури, – скрушно розводила вона руками. – Міський голова говорив про те, що тут будуватиметься магазин. Але мене запевняли, що по оцей стовп вас чіпати ніхто не буде. Доїзд для “швидкої” залишимо. Насправді ж наділили земельну ділянку під будівництво прямо під моєю загорожею. Тепер навіть не вийду.

Згаданий Євгенією Михайлівною стовп знаходиться за кілька метрів від паркану. Якби магазин вкладався в ці межі, то тоді і справді конфлікту не виникло. Та маємо те, що маємо. Будівельний майданчик підсунувся майже впритул до паркану. Хоча вихід все ж залишили, але доїхати до дому автомобілем проблематично, земля нерівна, до того ж заважає височезне грубе дерево.

Вже названий попередньо власник майбутнього торгівельно-офісного приміщення Богдан Придатко стверджує, що міг би відступити. Однак, як йому визначили межі на місцевості, так і будує. Проте готовий своїми силами довести до ладу територію, якщо цього не зробить місцева влада. Та виникає нова проблема. Аби зрізати дерево, потрібно спочатку отримати дозвіл.

– Як земельники відбили межі, так ми і робимо. Всі документи є. Нам різниці немає, де будувати… Не настоюємо саме на цьому місці. Але тут все згідно із законом… Територія буде облагороджуватися, землю розрівняємо, покладемо бруківку. Все своїм коштом…. Якщо комунальне господарство не зріже дерево, то я сам це зроблю, – запевнив чоловік. – Євгенія Михайлівна попросила залишити їй прохід, я відступив… Земельна ділянка купувалася з аукціону, рік тому. Я за неї кожен місяць плачу оренду, мушу починати будівництво.

У пані Євгенії на це свій аргумент – облагородження ще потрібно дочекатися. Але насамперед жінка переймається, що через різний рівень розміщення споруд нові сусіди-господарі будуть постійно підтоплювати її будинок.

– А в мене стеноз трахеї, я дихати вологою не можу.

Та пан Богдан вкотре заспокоює: “В землю лізти не будемо, фундамент заллємо і все, ніяких котлованів. Тому про підтоплення турбуватися не варто”.

Загадувати наперед не будемо. Як кажуть, час покаже. Одне лише хочеться додати насамкінець: через відсутність нормальної комунікації громади і посадовців проста, на перший погляд справа – будівництво магазину, створює стільки проблем. Людині, котра значну частину свого життя віддала служінню прекрасному, підняттю культурного рівня краю, ось так “віддячили” за всі її старання і заслуги. Можна ж було б відступити ще кілька метрів? Можна, але гроші, схоже, головніші за людяність.

Олександр ПРИЙМАК,

фото автора.

Please enter banners and links.

НОВИНИ

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *