Що потрібно для того, аби в українських селах з’явилися хороші дороги? Переважна більшість чиновників відповість на це просто: мільярди гривень та роки наполегливої праці. Проте жителі Воєгоща вважають інакше і на власному прикладі довели, що навести лад на сільських шляхах можна і за менші фінансові капіталовкладення, головне було б бажання та кілька десятків пар сильних чоловічих рук.
Відвідавши нещодавно село Воєгоща, ми були приємно здивовані тутешніми дорогами. Тепер їхати місцевими вулицями стало комфортно: зникли величезні вибоїни, котрі раніше траплялися тут чи не через кожні кілька метрів, самі ж шляхи рівненькі та доглянуті. У чому секрет, запитаєте. Все просто: втомившись роками чекати милості від держави, постійних відмовок наділених владою чиновників, що, мовляв, грошей на ремонт дороги немає, селяни вирішили привести їх до ладу самотужки. Тож дружно скинулись копійкою, закупили потрібні матеріали, залучили всю техніку, яку хто мав на господарці, та приступили до роботи. Аби все було як і належить, громада навіть відремонтувала старенький списаний причіпний грейдер, котрий тепер справно допомагає їй у такій непростій справі. За цей час селянам вдалося вже відремонтувати майже всі вулиці населеного пункту, а також прокласти кілька нових автодоріг. Тепер воєгощанці стараються постійно підтримувати їх у належному стані, чи не щотижня грейдерують шляхи.
Кипіли дорожні роботи у Воєгощі й минулого тижня. Під гучний рев потужної техніки близько чотирьох десятків чоловіків старанно орудували лопатами на кількох центральних вулицях села, засипаючи щебенем незначні вибоїни. Лише за півгодини вони спромоглися впорати понад п’ять кілометрів, змусивши щиро подивуватися журналіста “Полісся”, який завітав сюди, аби на власні очі пересвідчитись в результативності такого господарювання.
Оперативність селян і справді вражає, адже чи варто розповідати, якими темпами і з якою якістю ремонтуються більшість вітчизняних доріг, коли до справи беруться “спеціалісти”.
Прямо під час роботи знайомимося з воєгощанськими “автодорівцями”. Дуже тішиться таким запалом односельчан Віктор Чмух. За словами співрозмовника, сьогодні тут пліч-о-пліч працюють ті, хто дбає за майбутнє своїх дітей, села. В основному – це молодь, хоча не менше й представників старшого покоління.
– Кілька років тому через величезні і глибокі баюри центральною вулицею їхати було страшно, бо така поїздка для автовласника запросто могла завершитися загубленим колесом або побитою підвіскою. Минали центр села і маршрутки. Доїжджали до зупинки, що за три кілометри звідціль, і розверталися. Тому щораз нам доводилось прямувати туди пішки. Наразі дорога приведена до нормального стану. Відзначають зміни і перевізники, які почали частіше направляти у село свої автобуси, – каже Віктор Іванович. – Я думаю, що це є правильна ідея. Село повинно розвиватися. Так болісно, що у наш час більшість українських сіл вимирає, виїжджають люди. Найчастіше причиною цього є погано розвинена інфраструктура, відсу-тність нормального сполучення, жахливий стан доріг. У нас, слава Богу, ситуація кардинально різниться. На сьогоднішній день своїми силами ремонтуємо дороги, збираємо кошти, утримуємо пожежну частину, облаштували аптечний пункт, стадіон. Я особисто радію цьому всьому, адже щораз бачу, як моя рідна Воєгоща розбудовується. Хоча постійної роботи у селі немає і тутешнім доводиться шукати заробіток на сезонах, та молодь залишається на місцях. За останній час тут вирішили звести нові оселі приблизно 40 сімей, переїжджають у Воєгощу люди і з сусідньої Брониці.
Вирішив приєднатися до такої ініціативи і Василь Чмух, який проживає на вулиці Зарічній. Каже, втомився їздити по ямах.
– Дешевше дорогу зробити, ніж щораз ремонтувати підвіску… Колись сільська рада наймала своїм коштом грейдер. Але тоді в неї було хоч якесь фінансування, тож і могла заплатити. Минулого року ніхто на дороги ні копійки не виділив. Тому, аби їх ремонтувати, змушені збирати гроші серед селян: по 100, 500, 1000 гривень, коли як. Маємо тепер і свій грейдер, який дуже виручає в роботі… Не в останню чергу його вдалось добути завдяки підтримці голови райради Віктора Суса, котрий підтримав нашу ініціативу. Раніше грейдер знаходився на балансі автодору. Це була списана техніка. Автодоровці, та й дехто із наших хлопців, сумнівалися, що його вдасться відремонтувати. Але ми впорались.
Як відзначає пан Василь, маючи свою техніку, селянам не лише вдається самотужки виконувати якісний ремонт доріг, а й значно економити при цьому.
– Останній раз, коли наймали автодорівський грейдер, заплатили за півтора дня роботи майже 10 тисяч гривень. Зараз, аби здійснити грейдерування всіх вулиць, нам достатньо… 1500 гривень. Підрахували, що за рік на обслуговування грейдера (зокрема пальне) пішло лише 17 тисяч гривень. То є різниця!
Приєднується до розмови і головний грейдерист у селі Григорій Федчик. За освітою чоловік – тракторист, саме тому громада довірила йому таку відповідальну справу. Зізнається, що швидко опанував нову професію.
– Жодних проблем, аби справно функціонувала техніка… Коли бачимо, що дорога трохи вибилась, пускаємо грейдер. Зараз всі “маршрутчики” кажуть, що дороги у Воєгощі – найкращі, – підсумовує Григорій Федчик.
Напевно, найбільша заслуга в цьому сільського депутата Василя Собчука, котрий не лише поділяє починання громади, а й радо надає особисту техніку, підвозить матеріали, зокрема щебінь.
– Звісно, стараємося, бо ж робимо для себе, дітей, аби в них було хороше майбутнє. У мене п’ятеро діток… Своїми силами вже зібрали 150 тисяч гривень, за які проводився ремонт доріг. Завезли 18 фур щебеню, орієнтовно 750 тонн або більше 12 вагонів. Про пісок я взагалі мовчу. Якщо порахувати, то і його, певне, не менше півтори тисячі тонн привезли. І це все за кошт громади. Ви самі бачите, наскільки воєгощанці ініціативні. Та хочеться, щоб допомогла нам трошки і держава. Адже як полюбляють говорити у владних кабінетах — допомагаємо тим, хто сам старається. Ось це саме той випадок, коли громада заслуговує на таку державну підтримку. Поки ж виходить, що якщо ти взявся навести порядок у власному домі, то роби його сам.
Відзначає покращення в рідному селі і місцева жителька Галина Синдюк, яку ми зустріли на одній із його вулиць.
– У Воєгощі люди живуть, як і скрізь: працюють, в кого робота є, більшість їздять по заробітках. За останні роки життя, звичайно, змінюється. Село розростається. Ось ремонтують вулиці, почали сніг прибирати, маємо свою техніку. Знаєте, моя думка така: якщо самі за себе не подбаємо, то ніхто за нас не подбає.
Не стоять осторонь дорожнього питання й у сільській раді, проте, поки що тут не здатні підтримати починання громади реальними коштами.
– Фінансово, на жаль, сільська рада не може допомогти у втіленні такого значного проекту. Ще у 2015 році в нас позабирали всі можливі джерела надходжень. Грошей заледве вистачає на зарплатню працівникам сільради, — розповідає очільниця громади Наталія Ковальчук. Вона визнає, що проблема поганих доріг у Воєгощі остаточно не подолана. Однак завдяки селянам наразі їх стан значно покращився.
Олександр ПРИЙМАК,
село Воєгоща.
Фото автора.
