(Закінчення)
Про тих, хто йде попереду
Світлий образ неньки живе й у моєму серці – серці дочки Олександри. Втілюючи в життя її мрію, я відмінно закінчила Камінь-Каширське педучилище та з відзнакою – Одеський державний університет імені І. Мечникова (заочно). Успішно вчителювала. Як завідувач методкабінету Камінь-Каширського райвно немало зробила для забезпечення шкіл району кваліфікованими вчительськими кадрами. Упродовж всього життя досліджую вірування, побут, традиції та обряди поліщуків, пропагую народно-пісенну творчість своїх краян, опублікувала в пресі кілька сотень розповідей, нарисів, розвідок, написала кілька десятків статей до наукових видань, є автором 15 книг: “Калиновий квіт Полісся” (співаник), “Весілля на Поліссі”, “Народний календар Волинського Полісся”, “Українські звичаї: Народини, Косаж моя…”, “Нуйно: на скрижалях історії і сьогодення”, “На перехрестях долі” (спогади), інші. Відзначена званням “Почесний краєзнавець України”, премією обласної ради — імені Миколи Куделі, районної ради — імені Василя Кмецинського. Брат Сергій у роки війни воював у лавах УПА.
Поліська земля багата талантами. Пелагія Матвіївна Мацик знала безліч народних пісень. Надзвичайно тонко й майстерно передавала їхню ритмомелодику та зміст. Записані від неї пісні склали чималий пласт мого пісенника “Калиновий квіт Полісся”. Пісню “Ой ти, дубе, дубе” в обробці заслуженої артистки України Тетяни Смолярчук успішно виконує народний аматорський ансамбль народної пісні Камінь-Каширського районного будинку культури “Родовід” під орудою заслуженої артистки України Людмили Довгун. Василина Омелянівна Демидюк – неперевершена вишивальниця. Захоплює своїми виробами з ткацтва та вишивки і Олександра Василівна Федчик. Її досягнення як колгоспної свинарки були відзначені багатьма урядовими нагородами. Серед доярок у той час особливо відзначилась Олександра Семенівна Шуляр. Односельці шанують бондаря Т.П.Ходаковського, різьбяра по дереву С. Ф. Ходаковського.
Останніми роками мої земляки все більше уваги приділяють освіті, батьки прагнуть, аби їхні діти здобули хороші знання. Багато з них навчаються або закінчили спеціальні навчальні заклади, виші. Деякі здобули наукові звання: В. Т. Демидюк – кандидат медичних наук, викладач Вінницького медичного університету, М.С. Шахно – кандидат математичних наук, викладач Львівського національного університету імені І. Франка, Г. С. Сидорчук викладає в Луцькому технічному університеті, Ф. І. Мельницький – директор Підцир’ївської ЗОШ І – ІІІ ст., С. С. Демидюк – директор Піщанської ЗОШ І – ІІІ ст.
Помітний слід в історії місцевої школи залишили Мілян Марія Василівна, Корольова Євдокія Феодосіївна, Супруненко Яків Іванович, Шуляр Тетяна Йосипівна, Дудчик Софія Едмундівна, Федчик Степан Петрович, Кухтей Людмила Іванівна, Людмила Трохимівна Сидорчук, інші. Дехто з них уже відійшов у засвіти, а дехто – на пенсії.
Чимало зробив для налагодження навчально-виховного процесу, поліпшення матеріальної бази школи її багаторічний директор Володимир Андронович Шафарчук. Окрім нього, свого часу очолювали школу: Балицький Трохим Карпович, Супруненко Яків Іванович, Ніколаєвич Назар Филимонович, Долгополова Софія Василівна, Куриленко Анатолій Петрович, Лотвін Олекесандр Васильович, Яцук Андрій Петрович, Кухтей Микола Іванович, Банько Олександр Якович, Грицак Володимир Степанович. Нині вчительським колективом керує Анатолій Миколайович Корінчук. Серед нинішніх педагогів похвального слова заслуговує біолог Ольга Олексіївна Козачок. Її учні перемагають на обласних та районних олімпіадах, навчаються у вишах, здобуваючи знання з природничих наук.
Федір Федорович Шумик – один з кращих викладачів курсу “Захист Вітчизни” у районі. Він – спеціаліст вищої кваліфікаційної категорії. Власним коштом обладнав усім необхідним навчальний кабінет, заняття проводить на високому професійному й методичному рівні, докладає всіх зусиль, аби його вихованці здобули належні знання з теорії та необхідні практичні навики, а найголовніше – виросли справжніми патріотами Батьківщини. Багато уваги приділяє позакласній роботі, організовує на своєму транспорті поїздки до обласного ліцею з посиленою військовою підготовкою, що в Луцьку, влаштовує різноманітні змагання, причому винагородження призерів здійснює за рахунок сімейного бюджету.
Пан Федір з тих людей, які за будь-яких обставин не пасують перед труднощами. Батьки статками не обдарували, довелось самому пробивати дорогу в житті. Здобув вищу освіту. Коли в 1990-х роках учителям не виплачували зарплати, а дружина з маленькою дитиною залишилась без роботи через закриття підприємства, на якому працювала, не розгубився. Разом з нею вирішили самотужки шукати шляхів до виживання та прийняли рішення зайнятися сімейним бізнесом. Так, у 1997 році відкрили в Кримному першу крамницю. “Чому саме в Кримному?” – питаю Федора Федоровича. “Хотілося хоч щось зробити для рідного села”, – почула у відповідь. Невтомно працювали. Без вихідних і свят. З часом уже самі створили 10 робочих місць для інших людей, яким своєчасно виплачують зароблене, преміюють. Таке нечасто побачиш серед інших власників.
Людмила Михайлівна, дружина, з головою поринула у сімейний бізнес, очолила його. А чоловік їй усіляко допомагає, однак улюбленої роботи в школі не полишає. Родина бере активну участь у громадських заходах, займається благодійництвом: влаштовує екскурсії для вчителів, вечори відпочинку для жінок старшого віку. Одна з літніх кримнянок розповідає, як одного разу в крамниці зібралось чимало таких, як і вона, покупців: на вулиці дощило, і тут зайшов сюди Федір Федорович. Розпитав про життя-буття, наділив кожну гостинцем, буханцем хліба, а потому порозвозив усіх по домівках. Його поважають і люблять у школі та в селі і вшосте обирають депутатом районної ради, де він теж не гайнує часу.
Подібним чином рятувала свою сім’ю, в якій підростало троє дітей, Ольга Іларіонівна Шахно, започаткувавши власний бізнес. Людмила Іванівна Сидорчук, аби порятуватися від безробіття, теж відкрила власну крамницю, причому відмовилась торгувати алкоголем.
З-поміж інших кримненців вирізняється Олександр Андрійович Нікітчук – людина талановита, працьовита, наділена творчою уявою та неспокоєм у пошуку нового, незвіданого. Він зразковий сім’янин, люблячий батько п’ятьох дітей, умілий, дбайливий господар. Має добротний будинок, облаштований усім необхідним приладдям та зручностями. Подвір’я впорядковане вигадливо й зі смаком, замість звичайних воріт – брама, прикрашена колесом від селянського воза, ярмом та ще якимись атрибутами селянського побуту. І стереже все це вірний лелека, якого навмисно заманив на своє обійстя господар, встановивши на краю городу бетонну опору та обладнавши на її маківці лелече гніздо.
Особливої пошани заслуговує його глибокий інтерес до рідної історії, старожитностей, артефактів з давнього й сучасного життя співвітчизників. Ще з дитинства він у постійному пошуку незвичного й незвіданого. Знаючи його захоплення, односельці деколи презентують якісь старовинні речі, незвичні знахідки, проте більшість він знаходить сам або купує. Є серед артефактів такі, які ведуть нас у сиву давнину віків і тисячоліть, як, наприклад, окам’янілий скелет морського їжака, знайдений аматором неподалік Попової гори. Він засвідчує, що територія нинішнього Кримного була колись дном моря, а кам’яна сокира утверджує на думці: в епоху палеоліту (кам’яного віку), неоліту в наших краях бували люди.
Коли колекція самодіяльного сільського дослідника сягнула кількох тисяч експонатів, він вирішив самотужки збудувати й обладнати музей. І на раціонально облаштованому подвір’ї знайшов таки місце і новій споруді – над цегляним добротним льохом збудував невеликий дерев’яний будиночок: одні східці ведуть униз до сімейних припасів, другі – уверх, до розумного і вічного, в музей, який охоче відвідує молодь, старші люди, цілими класами приходять сюди на екскурсії вихованці місцевої школи, дитячого садка.
Ми шукаємо взірці для наслідування деінде, забуваючи, що поряд з нами мешкають талановиті, неординарні люди, треба тільки вміти побачити їх, не пройти мимо, а повчитись. Як кажуть наші краяни, де свій, там постій. Для цього й було написано статтю.
Олександра КОНДРАТОВИЧ,
почесний краєзнавець України.
