Усе своє життя провідник Камінь-Каширської округи ОУН Йосип Тюбай, у підпіллі відомий як “Дубовий”, присвятив боротьбі за Українську державу. Своїх здібностей військового стратега, організатора він ужив не задля власного збагачення чи високого становища, а для визволення Батьківщини. Гідною опорою для повстанця весь час були дві його рідні сестри Агафія та Марійка, які теж пішли за братом у підпілля.
Можливо, не скоро довідався б про історію членів родини цього легендарного повстанця, може, і зовсім не знав би повість їхнього життя, якби не рідний племінник Йосипа Тюбая з міста Ковеля Степан Тюбай. Прочитав він якось у газеті статтю “Так патріоти любили Україну і вмирали за нею” і його зачепило за живе. Вирішив написати у редакцію, щоб більше розповісти про боротьбу та поневіряння інших членів своєї сім’ї.
— Мій дідусь і батько Йосипа Тюбая Федір Кирилович Тюбай, 1889 р.н., разом із бабусею Мар’яною Терентіївною, 1892 р.н., проживали у селі Облапи, що в Ковельському районі, — веде свою розповідь Степан Степанович. — Вони мали шестеро дітей. Були добрими господарями, мали хорошу хату, яку після їхнього виселення в Сибір, було розібрано та перевезено в село Колодницю. Там із неї зробили школу.
З розповіді Степана Тюбая з’ясувалося, що родина його батька після війни переїхала у Ковель. Згодом батька Степана Степанович перевели працювати у село Доротище фінансовим агентом. Таку хитру схему придумали органи радянської держбезпеки, щоб вийти на “Дубового”. Адже за родиною повстанця постійно слідкували. Тим не менше досвідчений повстанець знаходив можливість таємно побачитися із рідними.
— Дядька Йосипа я не пам’ятаю, але мені мати говорила, що він приходив до нас і навіть брав мене малого на руки. З ним постійно були його озброєні охоронці, — розповідає Степан Тюбай.
Загинув “Дубовий” у 1948 році у Радошинці. На околиці села, відразу на повороті, як їхати із Запруддя, колись стояв будинок, де жила сім’я місцевого листоноші. Під будівлею знаходився потаємний схрон. “Дубовий” перебувався тут разом із сестрою та своїм охоронцем. Виконуючи наказ головного проводу, він готувався до переходу через кордон. Не встиг…
Про те, як загинув повстанець, у свій час повідав місцевий житель, спочилий уже у Бозі, Кіндрат Павлович Панасюк, який був особистим зв’язковим у Йосипа Тюбая. Він розповідав, що “Дубового” видав господар, під будинком котрого і знаходилася криївка. Коли облава взяла будівлю в кільце, один із радянських офіцерів запропонував всім, хто є у ній, здатися. Почувши, що їх оточено, підпільники зрозуміли, що настав їхній смертний час, і почали палити секретні документи. Коли через вікна в будинок полетіли гранати і повітря сколихнули вибухи, повстанці застрелилися, щоб не потрапити у полон. Серед них була і молода дівчина, сестра Йосипа Тюбая — Марія, яка мала псевдо “Мала”. Третім у схроні був особистий охоронець “Дубового”, повстанець з Карпилівки на ім’я Федось.
Нещодавно у селі Радошинка встановлено та освячено пам’ятний хрест на честь загиблих повстанців. Хоча, як такого їхнього захоронення в селі немає. Адже, за свідченнями очевидців, тіла підпільників із села забрали й повезли на залізничну станцію у Сошичне, а звідти — у Камінь-Каширський, де виставили на громадський показ. Де тіло Йосипа Тюбая насправді поховане, встановити вже дуже складно.
Правда, загибель провідника не залишилася безкарною. Кажуть, що зрадника, який видав “Дубового”, особисто знайшов і власноруч покарав на смерть керівник Служб безпеки ОУН Камінь-Каширської округи Микола Бодасюк “Голуб” із села Верхи. Адже Йосип Тюбай користувався значним авторитетом у підпільників. Він був їх вірним соратником.
І все ж — ким був Йосип Тюбай в лавах УПА?
Починав він свій бойовий шлях командиром третьої чоти сотні “Кубіка” – Тихона Зінчука, воював впродовж 1943-1945 рр. Йому судилося пройти разом із сотнею весь тернистий шлях її боротьби. Наразі відомо, що у 1945 році чотовий “Дубовий” був відзначений підвищенням до чину булавного УПА, а у вересні того самого року він вже сам очолив повстанську сотню у складі бригади УПА “Соборна Україна”. Коли лінія фронту відкотилася далеко на Захід, щоб уникнути арештів, Тюбай змушений був піти у глибоке підпілля, перейшов на нелегальне становище і очолив місцевий провід Організації Українських Націоналістів.
Інша сестра “Дубового” – Агафія — теж була активним учасником визвольного руху, входила в чоту “Сивого”. Степан Тюбай розповідає, що за участь в УПА вона була арештована та засуджена.
— Деякий час тітка Агафія відбувала покарання у спецтаборі Кенгір, що в Казахстані, разом із відомою співачкою Лідією Руслановою, яка однією з перших заспівала популярну радянську пісню — “Катюша”, — каже Степан Степанович. — Потім спокутувала свою провину перед системою у таборах Магадану, важко трудилася на каторжних роботах на цегельному заводі. Після звільнення проживала у місті Нововолинський, де і похована. Мені дуже прикро, що так склалася доля не лише нашої, а й багатьох інших українських родин. У 2016 році з дружиною та старшим моїм сином ми побували у селі Радошинка, на місці трагічної загибелі дядька Йосипа Тюбая та тітки Марійки, посадили кущ калини, щоб вшанувати їх пам’ять.
Олесь Федорович.
