Незалежна громадсько-політична газета

Сергій ПАНАСЮК: Бути патріотом – означає усвідомлювати свою причетність до цієї землі

ссссс“Патріотизм — не дороге задоволення, а важлива справа кожного. Відшукати шляхи для його реалізації можна в будь-чому, інколи достатньо просто взяти до рук сміттєвий мішок і прибрати бруд довкола себе”, – вважає мешканець Каменя-Каширського, активний пропагандист спортивного руху в районі та член Спілки краєзнавців України Сергій Панасюк.

На думку чоловіка, у наш час, коли українці перебувають на хвилі патріотичного піднесення, ми повинні цінувати свої національні символи: герб, прапор, гімн. Особливо український стяг, який є виявом незалежної України, піднімає дух громадян, вселяє віру в те, що зовсім скоро все буде добре.
Три роки поспіль Сергій Іванович впроваджує дану ідею на практиці. З наближенням Дня незалежності він разом із однодумцями вивішує українські стяги на автомобільних та пішохідних мостах свого міста, а також прилеглих сіл. Цьогоріч наш співрозмовник не зрадив традиції. Тож кожен містянин чи гість Каменя-Каширського, минаючи ці споруди, міг зауважити безліч синьо-жовтих прапорів, які гордовито погойдувалися на хвилях вітру, додаючи ще більшої врочистості святові.
– Сергію Івановичу, не секрет, що ви докладаєте чималих зусиль в плані впровадження патріотично-просвітницьких, спортивних ініціатив у нашому районі. Скажімо, організація на його теренах такого турніру, як “Козацькі забави” – цьому яскравий приклад. Дійшли руки й до прикрашення міста національними символами. Гарний почин, що вартий пошани. Але все ж, кому початково належала ідея встановлення українських прапорів?
– Це була моя особиста ініціатива. 2014-го року, як депутат районної ради, запропонував прикрасити наше місто національними стягами. Мої колеги-однодумці підтримали пропозицію. Так виникла група активістів, які поклали на себе завдання втілити цю ідею в життя.
Звичайно, важливим стимулом для нас стали події в державі, що відбувалися на той час, – Революція Гідності, боротьба українців на Майдані. Першого року ми вирішили вивісити прапори на трьох мостах у місті. Однак знайти фінансової підтримки в когось було годі.
Закуповували прапори своїм коштом. Ви самі розумієте, яких труднощів вартувала дана справа. Тоді їх майже не було в продажу. Тому я залучив дівчат в ательє, замовили тканину, майстрині пошили, далі виготовили древка. Ось так ця справа почала потрохи втілюватись.
Окрім того, перед встановленням прапорів ми почистили та пофарбували мости. Зокрема, прикрасили “Нуйнівський” міст, ті, що на вулицях Воля, Коніщука, в парку і на Підцир’ї. Решта активістів займалася центральним мостом. І вже після цього ми вивісили прапори, саме на День незалежності.
Знаєте, чомусь тоді не очікували на якусь підтримку ззовні. Та й до цих пір її немає. Думав, що нарешті влада доєднається. Але ніхто навіть палець об палець не вдарив. Невже більш яскравого свята, аніж День незалежності, не можна придумати? Чому ми цього не робимо? Соромно. Заїдьте, для прикладу, в Ратне, Маневичі, Любешів – скрізь вулиці прикрашені національними прапорцями. А що у нас? Певне, причина в тому, що ми завжди надіємось на когось.
Ось нещодавно організували толоку на Озюрку. Люди сидять, смажать м’ясо в купі бруду, мами дитячі візочки по тому бруду катають, там же вогнище палять. Підходжу: “Вибачаємося, чи ви не проти, якщо ми приберемо біля вас?” Вони були шоковані. Хитають головами: “От, якби хтось прибрав?” А що хтось? Будь ласка, ось тобі рукавички, мішечок, приєднуйся, ти ж тут сидиш! “А ми думали, тут є якась служба”, – відповідають. Служба – це ми з вами. У всіх вистачає тями та грошей зайти в магазин, придбати пляшку шампанського, закуски. Але не вистачає свідомості привезти сміття назад у місто та викинути його у смітник.
– Тобто, головна проблема українців — що вони не цінують те, що мають?
– Саме так. Їдучи через Карасин і бачачи український прапор, який вже рік там висить потріпаний, невже нікому не ойкає серце? А все тому, що суспільство розколене і боїться повернення старих часів. Ми пливемо за течією, як тріска. Люди, які при владі, не прагнуть до активних дій, інертні. Конкретної цілі, мети до виховання патріотизму в молоді теж немає.
І вони гадають, раз за стільки років після Майдану життя на місцях залишилося майже таким, як і було, може не потрібно щось робити? Навпаки…
Ми повинні дбати про своє місто, змінити його на краще, долучитися до якихось акцій. До прикладу, встановлення пам’ятного знака Тарасу Шевченку в Камені-Каширському. Сьогодні справа заглохла. Вже два рази інфляція з’їла гроші. На мою думку, це має бути ініціатива всієї громади, мерії. Бо пам’ятний знак стане надбанням всього міста, а не якихось окремих людей. На жаль, ініціатива поки в руках громадської організації. Багато хто не бачить нагальної потреби для встановлення цього пам’ятного знака. Хлопці, гріш вам ціна! У Маневичах, Ратному, Любешові люди дозріли, а ви ні? Ні Пілсудського, ні Сталіна, ні Леніна, ні жодного президента портрет в українській хаті не висів, а висів портрет Шевченка. За окупації польської, німецької, радянського тоталітарного режиму завжди був Шевченко. І ви говорите, що нам не потрібен пам’ятниий знак Шевченку?!
– Знаю, що ви цікавитеся історією нашої держави, особливо періодом Другої світової війни, коли величезна кількість патріотів стали на борню за її незалежність. Роками вони були забуті, а їх подвиг заборонялося згадувати, часом під страхом смерті. Тож сьогодні такі ініціативи, до прикладу, як встановлення пам’ятного хреста і меморіальної дошки на честь повстанця “Дубового” в селі Радоршинка, до котрих ви особисто причетні, є гарним почином. Розкажіть детальніше, що вже зроблено наразі та яку мету переслідуєте?
– Ми відновлюємо історичну справедливість. Намагаємося показати людям правду про національно-визвольну боротьбу, що відбувалися в 1940-50-тих роках на наших теренах. Правда, робимо це без жодних акцентів чи нав’язування власних переконань. Головна мета, котру ми переслідуємо, – вшанувати всіх відомих вояків, патріотів, які причетні до Камінь-Каширщини і загинули тут, виборюючи право України на незалежність.
Зокрема, 2016-го у Радошинці спільно з ініціативною групою, місцевими активістами здійснили акцію з встановлення та освячення пам’ятного хреста і меморіальної дошки на честь повстанців і їх командира “Дубового” (Йосипа Тюбая), котрі прийняли тут свій останній бій.
Також плануємо встановити меморіальну дошку в пам’ять ще одного патріота – сотника “Мазепи” в селі Малі Голоби. Але поки відчуваємо спротив громади. Багато людей не розуміють важливості таких патріотичних акцій. Буває, що називають цих хлопців бандитами, а не героями. У тому, яку було, нехай історики розбираються. Наша мета — вшанувати загиблого, воїна-борця за незалежну Україну.
– Пане Сергію, на вашу думку, чому опісля трьох років, що минули з часу Революції Гідності, в плані патріотичного виховання молоді ми ще й досі накульгуємо?
– Уся причина в нашому менталітеті. Поліські люди безініціативні. Вони завжди очікують, коли сусід зробить перший крок, і вже потому діють. Але ми довели, що при потребі і на Майдан їдемо, і допомогу військовим збираємо. Чи вправі ти називати себе патріотом – залежить від людини і її свідомості.
Найбільш просте правило, яке має усвідомити кожен українець – з нас починається держава, вона в середині нас. Якщо ти хочеш, щоб вона розвивалася, живи чесно, плати податки, не кради. В нас будуються хати, але в легального підприємця дошки купують одиниці, отже решта крадуть. Не дивно, що наші ліси вирубуються. Чи можна подолати цю проблему? Так. Але цього не хочуть! Досить бути хамелеонами і проявляти свій патріотизм лише тоді, коли нам вигідно.
Ми, старше покоління, маємо зрозуміти, що майбутнє нащадків, те, якими вони стануть, залежить від нас, і більше ні від кого. Якщо молодь не може сама витворити ідею, так вкажіть їй шлях.
До слова, нещодавно я з товаришами організовував чемпіонат з волейболу на Озюрко. І в цьому нам допомагало багато молоді. І коли хлопці і дівчата дивляться, що 50-річний дядько робить те саме, що й вони, то проймаються натхненням. Це для них живий приклад, вони розуміють, що це правильно. Отак повинно бути. Не потрібно завжди переслідувати корисливу мету. І там, де ідея, теж треба бути.
Спілкувався
Олександр ПРИЙМАК.

Please enter banners and links.

ІНТЕРВ'Ю

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *