На Волині відбувся велопробіг, присвячений 500-річчю Реформації
Місіонерський велопробіг віри та духовного єднання днями організувала волинська громада Християн віри євангельської України (п’ятидесятники). Більше сімдесяти спортивних і активних молодих людей разом сіли на велосипеди і вирушили селами Камінь-Каширського та Любешівського районів, аби привнести сюди трішки радості, позитиву, гарно провести час, а також у такий спосіб доєднатися до святкування п’ятсотліття реформаційного руху, котре цьогоріч на державному рівні відзначають в Україні та багатьох країнах світу.
З собою вони прихопили лише бажання зробити щось хороше, а ще звукову апаратуру та безліч примірників друкованої літератури.
“Наша мета – розповісти тутешнім мешканцям про значення Реформації в історії, її вплив на освіту, науку, культуру та познайомити людей з простими істинами, що покликані привести усіх до відродження, миру і процвітання, – пояснює Степан Лисик, один з організаторів велопробігу. – Так як більшість учасників – молодь, ще однією ціллю є пропагування здорового способу життя, зацікавленість займатися спортом”.
Загальний триденний тур пролягав від села Житнівка Камінь-Каширського району до озера Люб’язь, що на Любешівщині. За цей час учасники здолали майже 150 кілометрів, провели десятки невеличких концертів і поспілкувалися із сотнями людей. Результатом подорожі стало безліч пригод, цікавих зустрічей, вечірні спілкування біля вогнища та маса приємних вражень. Звісно, в дорозі не минулося без падінь, подряпин і синців, але це не стало на заваді велосипедистам. Вони сміливо продовжували рухатись далі, незважаючи ні на що.
“Стартували ми 5 червня о 9 ранку від села Житнівка. Їхали всі, від малого до великого, – каже пан Степан. – За перший день вдалося відвідати такі населені пункти, як Боровне, Оленине, Рудка-Червинська, Тоболи. Особливо сподобалось у Тоболах, оскільки там тоді саме святкували день села. Люди привітно нас зустріли, задавали питання, із задоволенням слухали пісні, які виконували учасники велопробігу. В кожному селі ми намагалися зупинитися хоча б на 10-20 хвилин. За цей час закликали людей спільно помолитися за мир в Україні та влаштовували для них міні-концерти”.
Під вечір втомлені, але задоволені веломандрівники прибули до села Седлище, де кожен із них міг набратися сил, пограти у волейбол, а опісля, зібравшись разом біля вогнища, під приємне потріскування дровець погомоніти про побачене за перший день подорожі.
Ранок… і знову в путь. Тепер колона курсує теренами Любешівщини. Нові села, нові цікаві зустрічі, та просто шалений драйв. Велике задоволення побачити людей, котрі щиро вітають тебе, частують, разом співають пісень, підбадьорюють рухатись далі.
Як от в одному із сіл, де велосипедисти навіть стали гостями випускного, що саме святкували місцеві школярі.
– Для них наша поява стала справжньою несподіванкою. Ми дружньо поспілкувалися, діти і вчителі запитували куди ми мандруємо, хтось навіть фотографувався, – розповідає співрозмовник.
Подолано ще кілька десятків кілометрів, дається взнаки втома, але хлопці та дівчата стійко долають випробування. Захід сонця зустрічає їх у селищі Любешів. Тут мандрівники весело потаборували, а вже вдосвіта відправились до мальовничого озера Люб’язь, на берегах котрого чимала компанія поласувала смачним шашликом і пограла у волейбол. Згодом всі охочі мали змогу вдосталь поплавати човнами по водоймі.
Як відзначає ініціатор пробігу, за увесь його маршрут зійшли з дистанції лише 10 учасників, решта впоралися із завданням. До слова, найстаршому учаснику велопробігу — 38 років, а ось найменшому – всього шість. Цього сміливця звати Богдан – син Степана Лисика. Хоча хлопчина приєднався до учасників велопробігу вже у Любешові, та це не завадило йому на повну відчути надскладний ритм подорожі. На запитання, чи не важко було синові долати таку чималу відстань, його спортивний батько відповідає: “Звісно, що непросто”.
– Час від часу запитував Богдана, чи не хоче зійти з дистанції, та він відмовлявся. Мабуть, причина у тому, що ми ще змалечку привчаємо дітей до спорту. Діти переймають наші звички… За ці кілька днів ми стали просто справжньою командою. Молодь знайшла собі багато друзів. Запитують, коли буде новий велотур. Шкодую лише про те, що не зробив велопробіг загальноконфесійним, адже багато прихожан інших церков хотіли б також взяти участь у мандрівці.
Олександр ПРИЙМАК.
