Сьогодні молочна галузь району, як і загалом по всій Україні, перебуває у кризовому стані. За даними статистичних досліджень, лише за останні чотири роки кількість особистих селянських господарств, які утримували 3 і більше корів, у районі скоротилася з 105 до 57. Серед основних можливих причин такого різкого спаду є невідповідність закупівельної ціни молока ринковій, майже повне згортання держпідтримки господарників за ключовими напрямками, природні чинники: поважний вік власників корів, падіж худоби від хвороб, тощо.
Сумна реальність така: наші селяни тяжко працюють, але майже нічого за це не мають. Молоко на полицях магазинів чи супермаркетів коштує від 14 до 26 гривень за неповну літрову пляшку, у той час як заготівельники і перекупники скуповують його в середньому за 4-6 гривень, що просто смішно, адже подекуди пляшка звичайної питної води вартує більше. У даній ситуації господарники просто не бачать переспектив збільшення поголів’я худоби і розвитку молочної галузі. Хоча ще не так давно їхні плани були значно оптимістичніш ими.
Утримуєш три і більше корів – маєш “безкоштовний” доїльний апарат. Що це було: забава чи реальна підтримка?
Давайте повернемося у 2012 рік. Чому ми обрали саме цей період, спитаєте? Найперше через те, що 2012-й став таким собі поворотним роком для молочної галузі. Тоді запрацювали кілька державних програм, які мали стимулювати селян збільшувати поголів’я ВРХ, нарощувати кількість молодняка, підвищувати якість кінцевої молочної продукції. У свою чергу влада гарантувала їм технічне забезпечення, а також дотації. Тобто, якщо господарник утримував трьох і більше корів, він мав повне право звертатися до відповідних органів, аби ті надали йому безкоштовно доїльний апарат, чи частково відшкодували витрати на закупівлю установки. Про таких щасливчиків ми неодноразово писали і на сторінках “Полісся”. До прикладу, лише у 2012-му їх налічувалось 50 осіб.
Також одноосібники, що займалися молочним скотарством, могли розраховувати на державну фінансову підтримку за збереження та утримання молодняку ВРХ. На той час суми були доволі непогані: за молодняк від 3 до 5 місяців – 250 гривень; від 6 до 8 місяців – 500 гривень; від 9 до 11 місяців (включно) – 750 гривень за голову. Якщо зважити, що мінімальна закупівельна ціна на молоко складала 2,20 гривень (2012 рік) при курсі долара у 8 гривень – то й поготів. Як наслідок, лише за два роки від початку дії програми кількість односібних господарств у районі зросла удвічі. Однак швидко започаткувавшись, програма із роздачі доїльних апаратів так само раптово і завершилась.
Селяни вважають, що держава про них забула
Одноосібники Тетяна Купріянчик із Нових Червищ і Василь Демидюк із Брониці, з котрими нам вдалося поспілкуватися, згадують ті роки з певною ностальгією. Кажуть, що сьогодні вони такі установки самотужки точно не придбали б, зважаючи, що ціна на новий доїльний апарат починається від 4 тисяч гривень.
Пані Тетяна ось уже 10 років утримує зі своїм чоловіком Анатолієм три корови. Обоє з дитинства звиклі до праці. Такий безкоштовний подарунок від держави значно полегшив їм життя, адже до того часу доводилось доїти корів вручну, а це почасти непроста справа.
– Можна утримувати і більше корів, однак при теперішній закупівельній ціні у 5 гривень за літр молока – це неприбутково, – бідкається жінка.
Підтримує її і Василь Демидюк, який 12 років займається молочним скотарством, тож не з чуток знає про проблеми цієї галузі:
– Зараз молока не здаю, адже мені набридли постійні затримки з виплатою коштів. Було, що півроку не платили. Якщо я маю ті нещасні гроші чекати, то краще в мене діти з’їдять, я дам сусідові, рідному, чи близькому, а решту кабанчику виллю. Хай в кабанчика сало буде натуральне. За копійки віддавати не хочеться.
За словами чоловіка, аграрний сектор наразі перебуває у кризі, державних дотацій господарникам майже не виділяють, тож він та йому подібні виживають, як можуть:
– Тримаю чималий огород, адже змушений. Дітей же треба чимось годувати. А маю їх багацько, аж 11. Я сам себе забезпечую роботою, і ще людям даю підзаробити. Ми на селі споконвіку так живемо і працююємо. Якщо хочеш вижити, мусиш крутитися як білка в колесі. Іншого способу поки я не бачу, – розповідає Василь Панасович.
Як пояснює наш співрозмовник, він не знає чи існує якась державна програма підтримки селянських господарств сьогодні:
– Раніше здавав документи в райдержадміністрацію, ще позаминулого року потрібна була довідка, що утримую три корови. Але сьогодні все заморозилось.
Зараз його допомога – це два старенькі тракторці, якими обробляє наділи. Та й ті селянин придбав власним коштом, без підтримки держави.
Влада зацікавлена
у підтримці молочної галузі району
Щоб з’ясувати, чи дійсно сьогодні одноосібники, котрі утримують молочну велику рогату худобу, полишені державою напризволяще, ми звернулися в управління агропромислового розвитку, інвестицій, економіки та розвитку інфраструктури райдержадміністрації. Як розповів начальник управління Олександр Нікітчук, програми розвитку молочної галузі є діючими, а про їх перелік усі сільські ради району були поінформовані. Гаразд, це добре, але селяни кажуть, що нічого про них не знають.
– Щодо підтримки молочного скотарства, то таких програм є дві: “Підтримка особистих селянських господарств, які утримують три і більше корів по Камінь-Каширському району на 2016-2020 роки”, а також “Розвиток галузі молочного скотарства Камінь-Каширського району на 2016-2020 роки”. Вони провадяться на умовах співфінансування, тобто свої частки надає як обласний бюджет, так і районний. Загалом за 2016 рік по цих програмах було профінансовано більше 70 тисяч гривень.
Селяни можуть отримати державну дотацію за утримання телиць та нетелів в особистих господарствах, але лише за умови, що вони народилися в результаті штучного осіменіння, вирощені і утримувались в цьому господарстві до 2-річного віку.
Для цього вони повинні надати відповідній комісії райдержадміністрації такі документи: заяву на отримання дотації; копію довідки про відкриття рахунку в банку; копію паспортів і ветеринарних карток худоби; копії паспорта власника тварини та довідки про присвоєння йому ідентифікаційного номера (крім фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття номера облікової картки платника податків та повідомили про це у відповідний орган Державної фіскальної служби і мають відмітку в паспорті); витяг з Єдиного державного реєстру тварин, що підтверджує наявність телиці, нетеля в господарствах фізичних осіб; розписку про повну юридичну та фінансову відповідальність за достовірність поданих документів.
Дотація надається одноразово при умові, що тварини після її одержання будуть утримуватись в господарстві протягом 2-х років. Сума нарахування складає 2000 гривень за утримання 1 голови телиці/нетеля (рівні частки виділяються з районного бюджету і обласного).
– Також бюджетні кошти виділяються власникам ОСГ, які утримують три і більше корів, – пояснює Олександр Лук’янович. – Розмір дотації визначається з розрахунку 300 гривень на одну наявну корову, а це 150 грн., з обласного та 150 грн., з районного бюджетів. Щоб отримати дотацію, власник ОСГ повинен звернутися у райдержадміністрацію та подати комісії відповідні документи.
Він також додав, що окрім перелічених в районі діє ще програма “Штучне осіменіння великої рогатої худоби Камінь-Каширського району на 2017-2020 роки”.
– На здешевлення вартості штучного осіменіння з районного бюджету у 2016 році виділено 18 тис. гривень, що склало 20 гривень на 1 голову. У районному бюджеті на 2017 рік кошти на реалізацію програми не передбачені, проте є ймовірність фінансування у поточному бюджетному році.
Як зазначив Олександр Нікітчук, про фінансування/виділення коштів програм управління буде повідомляти громади через органи місцевого самоврядування.
Олександр Приймак.
