Громадські активісти та просто не байдужі батьки б’ють на сполох: останнім часом серед українських підлітків почастішали випадки самогубств. Більше сотні школярів вкоротили собі віку. І це лише за один рік. Можливою причини такого сплеску називають психологічні ігри, про які діти дізнаються в інтернеті. Їх назви різні: “Синій кит”, “Повішеник”, “Біжи або помри”, “Розбуди мене о 4.20”. І фінал завжди один – смерть.
Не оминула згадана проблема і Волинь. Нещодавно обласна поліція врятувала від суїциду 17-річного юнака, якого зупинили за крок до летального наслідку. Фото кривавих екзекуцій, які той здійснював над собою за вказівкою “віртуальних” кураторів, були виявлені кіберполіцією на сторінці групи у соцмережі. Хлопцю надали психологічну допомогу. Як мовиться, цього разу минулося. Але що буде далі?
Хвала Всевишньому, у нашому районі поки що подібного не траплялося. Тим не менше батьки мають насторожитися, якшо ваша дитина раптово збайдужіла до всього, що раніше її так цікавило, якщо вона більше часу проводить у соціальних мережах, постійно невиспана і знервована. А тим більше проявіть пильність, якщо ви помітили на її тілі незрозумілі малюнки, синці чи навіть порізи, появу яких дитя не може або не хоче пояснювати. Задумайтесь! Можливо саме тепер вона стала заручником небезпечної гри.
“Кайф” ціною в життя
пригадуєте наївну гру “Повішеник”, коли на аркуші паперу подрібно було намалювати шибеницю, а збоку прокреслити певну кількість клітинок. Після чого кожен учасник по черзі називав одну літеру із зашифрованого слова. Правильна відповідь “шибениця” залишалася порожньою. Якщо ні, на ній з’являлися частинки тіла кумедного “чоловічка”: руки, ноги, голова і так далі, доки “повішеник” не помирав остаточно.
У дні нашого дитинства на цьому все і завершувалося. Гравці дружно “оплакували” померлого і починали забаву спочатку. Та сьогодні правила стали значно жорсткішими і жорстокішими: намальовану шибеницю замінила реальна, а у ролі повішеника – справжні діти.
Не вдаючись у деталі, аби не провокувати місцевих підлітків повторювати подібну дурницю, пояснимо лише основну суть гри. Це новомодне захоплення полягає в викликанні штучної гіпоксії (порушення кровообігу) мозку шляхом удушення. Різкий приплив кисню, який відбувається потому, може викликати дуже яскраві галюцинації, подібні до впливу наркотичних препаратів. У всій цій історії особливо насторожує той факт, що проблема, яка вже не перший рік тероризує світову спільноту, тепер добралася і до наших дітей.
Так, в одному з населених пунктів України, у власному домі знайшли повішеним 10-річного школяра. Перед цим батьки ніяк не могли додзвонитися до нього, що їх дуже стривожило. Тож вони швидко вирушили до будинку, аби упевнитися, чи все впорядку. Однак, прибувши на місце, виявили, що вхідні двері замкнені з середини. На стук чи сигнали дзвінка ніхто також не відповідав. Одразу ж було викликано спеціалістів, які зламали замок. Коли присутні нарешті потрапили у помешкання, перед очима відкрилася жахлива картина: хлопчак висів посеред кімнати, а поряд лежав перекинутий стілець. Як виявилося згодом, причиною лиха став уже згаданий “Повішеник”, в котрого загиблий частенько полюбляв грати із друзями. Душачи себе самостійно, або з допомогою інших, ті отримували дозу “кайфу”. Але цього разу пустощі зайшли аж надто далеко.
Сьогодні європейські та американські медики діагностують сотні клінічних випадків, пов’язаних саме з цією забавою – величезна кількість людських життів, скалічених заради хвилинної насолоди. Їхні державні організації, преса та телевізійні ЗМІ проводять активну просвітницьку роботу, аби відвернути молодь від лиха. Та, за словами експертів, це дає незначний ефект. Більшість підлітків до кінця не розуміють серйозність своїх дій, адже тривале кисневе голодування мозку може спричинити розумову відсталість, кому чи навіть смерть.
Помри або вони прийдуть за твоїми рідними
на думку правоохоронців, корінь зла слід шукати в так званих “групах смерті”, що існують на теренах соціальних мереж. Вони мають безліч назв, але у всіх їх спільна мета – змусити підлітка покінчити із життям. Принцип роботи нелюдів надзвичайно простий.
Спочатку дитина подає заявку на вступ до спільноти і пише певний пост у себе на сторінці в соцмережах. Потому адміністратори групи перевіряють кандидата: він проходить своєрідне посвячення, наприклад, його змушують потримати руку над вогнем протягом кількох секунд, зробити порізи на руках і викласти фотопідтвердження на сторінку групи. Якщо все виконано за методичною вказівкою, підліток переходить на наступний етап, де йому присвоюють порядковий номер і видають список із 50 завдань “квестів” (у групах-копіях може бути менше).
Виконання завдання призначається на 4:20 ранку. Це робиться невипадково, адже у цей час дитина втомлена, або ще не прокинулася до кінця. І в такому стані може зробити все, аби їй дозволили відпочити.
Починається гра з чогось простого, скажімо, підлітка просять надряпати на руці зображення кита. А далі все складніше і небезпечніше. З дітьми постійно працюють досвідчені психологи, які шукають потрібні ниточки, за допомогою котрих вправно маніпулюють їхніми страхами і бажаннями. Коли учасник опирається, починають тиснути на його почуття до рідних, погрожують, що вб’ють батьків, якщо він вийде із гри. Більшість здається під натиском фактів, адже до цього часу куратори вже повністю володіють потрібною інформацією про підлітка, яку через безпечність останніх дуже легко відшукати. Зазвичай школярі зазначають на сторінках соціальних мереж усю інформацію про себе, свої вподобання, часто відмічають маршрути пересування.
Фінальним завданням стає самогубство, яке той має наживо транслювати у мережі.
Далі отриманий запис банально продають. Сьогодні багато збоченців готові платити шалені гроші, аби побачити відео знущань над підлітками. Як би це не звучало жахливо, та тут діє простий закон ринку: якщо існує попит, з’являється й пропозиція.
До слова, на початку січня цього року кіберполіція оголосила про розкриття чергової спільноти суїцидальників, в яку входило 209 осіб. Згодом, у лютому, затримали двох студентів-медиків, які займалися модеруванням подібних груп. Проте, їх майже відразу відпустили. Причина — сьогодні в Україні не існує дієвих механізмів, аби боротися з такими спільнотами. Повністю не розроблена законодавча база, механізми, які б дозволили правоохоронцям їх закривати. Модератори груп знають, що їх не засудять, адже фактично заклику до самогубства немає.
Єдиною підставою притягнути до відповідальності подібних кураторів — письмові свідчення батьків постраждалих підлітків, а також фото чи відео, що підтверджують факт екзекуції чи самогубства. Та більшість батьків воліють не надавати розголосу трагічній події, а усі докази одразу ж зникають, коли поліція виходить на слід покидьків. Єдиний вихід у цій ситуації – оберігати дитину від лиха.
Як захистити власне чадо
Більше спілкуватися з дитиною, намагатися розумно обмежити її доступ до інтернету, але не забороняти зовсім, бо це лише погіршить ситуацію.
Намагайтеся замінити віртуальні розваги на реальні: ігри на природі, походи в кіно, подорожі, тощо.
Нехай життя підлітка стане вашим життям: дізнавайтесь чим цікавится дитина, яку музику слухає, що читає, які соціальні мережі відвідує, з ким дружить.
Час до часу ненав’язливо перевіряйте шкіру дитини на наявність пошкоджень і завжди з’ясовуйте походження ран.
І головне – станьте другом для дитини, бо саме відчуття недовіри спонукає її шукати допомоги десь на стороні.
А що кажуть психологи
суїцидальні спільноти і ігри – це лише вершина айзберга. Найчастіше причиною підліткових самогубств є байдужість, відстороненість батьків від проблем дітей, знущання однолітків чи нерозуміння вчителів. На другому місці значиться нерозділене кохання. Таким чином підлітки ніби кидають виклик суспільству. Вони не розуміють, що це безповоротно. Для них це сон, після якого, вважають, можна прокинутись.
Сучасні дорослі все глибше поринають у ритм цифрового світу. Живе спілкування замінюється листуванням у соціальних мережах, походи в кіно – перереглядом телебачення. Дорослі міряють дітей рамками свого життя. Та те, що було за їх часів, і тепер – зовсім інша реальність. Дистанціюючись від своїх проблем, дитина шукає допомоги в Інтернеті: віртуальних наставників і друзів. Та, на жаль, як засвідчує життя, інколи це призводить до непоправного.
Олександр Приймак.
