Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийняла постанову, якою передбачено поступове підвищення тарифів на електроенергію для споживачів в Україні.
Так, перший етап такого подорожчання відбувся ще восени минулого року. Якщо ще в березні 2016-го споживачі сплачували 57 копійок за одну кіловат-годину, то вже у вересні цей показник піднявся до 71,4 копійок. Для тих, хто споживає понад 100 кВт/год в місяць — з 99 до 129 копійок відповідно.
Цього разу подорожчання буде не таким значним. Відповідно до планових тарифів з 1 березня ц.р. вартість електроенергії зросте із 71, 4 копійок за 1 кВт/год до 90 копійок при умові споживання до 100 кВт/год в місяць. Якщо споживач використовує щомісячно більше 100 кВт/год, то платитиме 168 коп за 1 кВт/год, а не 129, як раніше. Причому стільки ж платитимуть і ті, хто споживає понад 600 кВт/год в місяць, тобто виробництва, великі підприємства, компанії та інші.
На цьому повідомленні можна було б поставити крапку, мовчки і покірно проковтнувши інформацію, якби не одне але. Пригадай, читачу, як з приходом на посаду прем’єр-міністра Володимира Гройсмана нас з вами влада почала переконувати у невідворотності підвищення тарифів на електроенергію, бо добру третину її виробляють електростанції, основним енергоскладником роботи яких є вугілля. І не звичайне, а з групи антрацитових. В Україні таке вугілля видобувається лише на Донбасі. Але оскільки ці території окуповані, запевняли нас тоді, то Україна змушена поставляти вугілля із-за кордону. Зокрема, з Франції, так звана формула чи проект “Роттердам+”. А це вугілля, переконували чиновники, є вдвічі дорожчим, ніж українське, з Донбасу. Тож і електроенергія має подорожчати пропорційно. Сказали — зробили.
Але, як переконує біблейна істина, немає нічого таємного, що згодом не стане явним. Блокада українськими патріотами Донбасу оголила усю неправду і з тарифами, і з вугіллям. Щойно ветерани добровольчих батальйонів перекрили залізнодорожні шляхи сполучення вільної України з її окупованою територією, аби “припинити бізнес на крові”, як урядовці і лобісти політики нинішньої влади заволали: не можна цього робити, потрібно негайно зняти блокаду, бо доведеться запровадити віялове відключення електроенергії в регіонах та ввести надзвичайний режим в енергетичній галузі, оскільки вона залежна від вугілля, що поставляється з Донбасу. Ось тут і вилізла назовні вся абсурдність нинішніх тарифів на електроенергію. З’ясувалося, що Україна не купує його за формулою “Роттердам +”. Так само нам брехали, що ми платимо за електроенергію за світовими цінами заради диверсифікації поставок вугілля. А ми, як і раніше, залежимо від вугілля з Донбасу. І тут виникає логічне запитання: якщо ми закуповуємо вугілля з Донбасу за українськими цінами, на кілька порядків нижчими від формули “Роттердам+”, а люди платять за електроенергію за світовими цінами, то де дівається різниця? Чи ж це не є “бізнес на крові?”. Без сумніву, окремі люди, очевидно, зацікавлені, аби ця війна не закінчувалася ніколи.
Петро ТРОФИМЧУК.
