Незалежна громадсько-політична газета

Олександр Леснік: Полювання славиться не лише мисливськими трофеями

Сьогодні кордони відкриті. Тож ті хто, наприклад, мав змогу побувати у сусідній Польщі чи Чехії, певно, помітили, що з перетином західного рубежу ніби потрапляєш в інший світ, де безпосередньо обабіч шляху спокійно ходить величезна кількість диких тварин. А тамтешні ліси прибрані так, ніби виметені мітлою. Натомість, повертаючись в Україну, із сумом спостерігаємо гіркий катаклізм довкілля, спричинений елементарним безкультур’ям та людською жадібністю. Чомусь косулі, лосі та олені у нас стали великою рідкістю. А коли ненароком котрась із цих диких тварин, загнана браконьєрами, наблизиться до людських обійсть, то її у нас, як правило, не рятують… А полюють на неї мало не всім селом. Тому поголів’я диких тварин у наших лісах скоротилося майже до критичної позначки. Змінити ситуацію взялися мисливці-природолюби. Не так давно група із цих людей навіть створила свою громадську організацію “Товариство мисливців “Цир” та взяла в користування мисливські угіддя. Більш детально про новостворену мисливську структуру погодився розповісти голова правління товариства Олександр Леснік.

 EDhBC-6DzGc (1)

Олександре Івановичу! Давайте спочатку поговоримо про таке. Почувши про приватне мисливське господарство, у простого українця складається уявлення, що це структура, яка займається організацією звіровбивчих загонів. Розкажіть більш детально про мету та цілі створення в районі організації мисливців “Цир”?

— Ну, насамперед хочу зазначити, що наше товариство створене як об’єднання зі статутом юридичної особи. Але ми не комерційна структура та не націлені на грошові прибутки. Наша громадська організація згуртувала 20 членів товариства. Вона створена для простих мисливців, які цінують полювання, вболівають за свій край та ліси. Наші угіддя розміщені на площі майже в 5 тисяч гектарів і охоплюють мисливські масиви Нуйнівського лісництва.

Тепер поясню, для чого ми згуртувалися із однодумцями та взяли угіддя в користування. За останні два десятиліття в районі з’явилося чимало нових власників мисливської зброї. Причин цього багато, але однією з основних стала відносна доступність отримання мисливського квитка та придбання рушниць. Для когось стати мисливцем було мрією дитинства, поривом душі, а хтось став ним, так би мовити, в силу обставин чи, скажімо, з міркувань престижу. Трапляється й таке! Але й ті й інші — мисливці. Те, як вони вестимуть себе в угіддях, — справа їх совісті. В душу мисливця ж не заглянеш, і не відразу зрозумієш, яких етичних норм він дотримується. Отож, все це призвело до того, що поголів’я диких тварин у наших лісах значно скоротилося. Косулі у нас стали рідкістю, а лосі, як правило, до нас мігрують або з Польщі, або із Білорусі. Років так 30-40 тому ситуація була кардинально протилежна. Для прикладу, люди старшого віку пам’ятають, що ті ж лосі у наших лісах бігали стадами.

Ми втомилися дивитися на те, як бездумно винищуються лісові тварини та птахи. Аби зберегти та примножити популяції лісових мешканців, ми і згуртувалися у своє товариство мисливців. Бо хочемо, щоб і наші діти та внуки могли насолоджуватися красою тваринного світу поліських лісів. До речі, ми не єдина така організації на теренах району. Ще функціонують товариство мисливців “Сто ходів” та “Бойчук”.

— Скажіть, хто може стати членом вашої громадської організації?

— Механізм набуття членства чітко прописано в нашому статуті. Членами нашого об’єднання можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, що проживають в Україні на законних підставах і досягли 18-річного віку. До речі, ми запрошуємо до себе не лише мисливців із зброєю. Будь-яка людина, яка любить природу, диких тварин та птахів, може приєднатися до нас. Адже основна мета нашого товариства — охорона, відтворення, збереження та раціональне використання тваринного світу лісів.

— Олександре Івановичу, знаю, що на голому ентузіазмі поголів’я тих же косуль не відродиш в угіддях. Розкажіть про основні джерела фінансування вашого товариства.

— Товариство мисливців “Цир” існує на членські внески членів організації. До речі, люди, які не мають великих статків, можуть вносити їх кормами або виконувати певні роботи. Наприклад, виготовити годівницю для тварин.

— Чув, що в наших лісах чисельність диких тварин збільшилася.

— Буду говорити лише про ті угіддя, які належать нашій організації, бо в районі є й інші користувачі мисливських угідь. Загалом звір у наших лісових масивах є. Маємо стрімке зростання дикого кабана. Але його не так уже й багато, як нам хочеться. Будемо працювати над збільшенням його поголів’я.

— Зростання популяції диких вепрів — це добре для мисливців. Але для простого селянина — це не зовсім позитивний момент. Адже стада диких кабанів, як скаржаться люди, часто витоптують поля та городи. 

— Давайте будемо дивитися правді у вічі. В наш час людина стрімко й бездумно наступає на природу: села і місто розбудовуються, забираючи у лісів і полів все нові і нові площі. Природа поступається натиску людини, безповоротно втрачаючи території, де колись мешкали куріпки і зайці, фазани і косулі, де проходили міграційні шляхи кабанів. Але це фактор, продиктований розвитком технічного прогресу суспільства, і його не можна призупинити. У Європі, в цивілізованому світі, до цього явища давно вже пристосувалися. Там мирно співіснують тварини і люди. Охороняти поголів’я копитних, хутрового звіра, птицю є першочерговим завданням там приватних мисливських товариств, роботу яких у свою чергу контролюють держані структури. Ці мисливські організації роблять все, наприклад, в Польщі, аби звірі мали достойні умови і їх чисельність збільшувалася. У свою чергу вони також займаються підгодівлею лісових мешканців, аби вони не шукали поживи на сільгоспугіддях, видають дозволи на полювання. З часом і в нас дійде до цього. Але, щоб так було, треба щось робити, а не сидіти склавши руки. Саме для цього ми з однодумцями і об’єдналися в громадську організацію мисливців “Цир”. Зрозуміло, що дикого звіра не прив’яжеш ланцюгами, він ходить вільно і якась частина його завжди мігрує за межі нашого господарства, збагачуючи таким чином прилеглі ліси. Проте, аби дикі тварини мали вдосталь кормів, ми підгодовуємо їх та спеціально засіваємо кормові поля посеред лісу.

— Питання стосовно самого полювання: чи маєте ви змогу видавати дозволи на відстріл дичини?

— Якщо вже на те пішло, навіть той звір, якого ми розводимо, не є нашою власністю у повному розумінні цього слова. Держава надала нам право лише з розумом користуватися поголів’ям дичини і примножувати його. Доказом цього є те, що навіть ліцензії на відстріл певної кількості звіра в наших угіддях надаються в області державними структурами після відповідної перевірки.

— Ви вже фіксували злісні порушення правил полювання у ваших угіддях?

— Більшість мисливців у нас порядні і дисципліновані. Як таких злісних порушень ми ще не виявляли. Але були факти, що дехто з наших членів організації, сплативши внески, почав думати, що йому вже можна брати рушницю і йти полювати. Цій людині відразу пояснили, що такого не буде. Ми найняли єгеря із одного з сусідніх сіл. Він проводить обходи, слідкує, чи не промишляють в угіддях браконьєри.

— Що ж, дякую за розмову.

Олесь Федорович,

фото автора.

Olen

 

Please enter banners and links.

ІНТЕРВ'Ю
One comment on “Олександр Леснік: Полювання славиться не лише мисливськими трофеями
  1. доброго дня.Цікаву статтю надруковано.Тільки в мeнe такe питання,цe ж громадськe обєднання,цим хочу сказати,що потрібно було спочатку зібрати збори мисливців,як має бути по закону,вибрати раду,голову,сeкрeтаря.В цій статті описано про 20 члeнів які просто на папeрі,а про збори ніхто і нeзнає.Поясніть,навіщо людині яка зовсім нeцікавиться полюванням,брати всe на сeбe і бути Головою цього товариства.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *