Незалежна громадсько-політична газета

Податковий “рай”, або які “подарунки” підготувала українцям влада у цьому році

ПодаткиЩороку 16 мільйонів працюючих українців віддають державі більше половини своїх доходів. З них лише 10% знають, яку суму податків і за що вони  сплачують, решта – ніколи не замислювалась над цим питанням, – свідчать дані досліджень, проведених міжнародною маркетинговою компанією IFAK.

 Безліч вітчизняних і закордонних експертів вже давно називають українську податкову систему заплутаною і застарілою. Воно й не дивно, адже намагаючись жити реаліями сучасного ринку і його відносин, ми продовжуємо послуговуватися принципами, які були закладені ще років 20-30 тому. Здавалося б, Уряд і вся чиновницька братія, засукавши рукави по самі лікті, щоденно працюють над тим, аби нарешті її спростити і модернізувати. Прогрес і справді є. Якщо ще два роки тому наша країна займала “почесне” перше місце у топі найбільш обтяжених податковими зборами економік світу (щорічно українцям доводилось сплачувати 135 різноманітних податків, витрачаючи на це понад 600 годин свого часу), то сьогодні, як заявляють наші владці, в Україні залишилося лише сім загальнодержавних податків, а саме: на прибуток підприємств, на доходи фізичних осіб, ПДВ, акциз, екологічний збір, рентна плата і мито, та четвірка місцевих. До цього слід додати також “неподаткові” єдиний соціальний внесок (відрахування до пенсійного фонду) і військовий збір. Вимальовується дійсно непогана картина. Однак, на превеликий жаль, практика показує, що у більшості ці чергові реформи тільки ускладнюють і до того непросте життя “простих” трударів. Ось і початок нового року не обіцяє нічого підбадьорливого.

 Підприємців змусять платити за нульові доходи

Як відомо, 27 грудня 2016 року Президент України Петро Порошенко підписав зміни до законодавства, якими регулюється діяльність фізичних осіб-підприємців, або ж ФОПів. Основною новацією є збільшена ставка єдиного соціального внеску (від 352 до 704 гривні, або ж 11-22% встановленої суми мінімальної заробітної плати), який відтепер доведеться щомісячно сплачувати усім підприємцям незалежно від того, мають вони доходи чи ні.

До цього так звані “сезонні” бізнесмени, якщо вони не займалися підприємницькою діяльністю, могли подавати нульові декларації і не платити податку державі.

Наприклад, ФОПи 1-ї групи за рік будуть віддавати у державну казну загалом більше 6 тисяч гривень. Решта – від 16 тисяч і більше. Зважаючи, що свій відсоток попросять і у місцевий бюджет, ця сума виявиться ще більшою.

Реакція на такий новорічний “подарунок” можновладців не забарилася. За період з кінця грудня до першої половини січня загальна кількість приватних підприємців у нашій країні зменшилася на понад 128 тисяч. Негативна динаміка зберігається на рівні 30 тисяч у тиждень. Найбільше втрат у роздрібній та гуртовій торгівлі, де кількість закритих підприємств складає загалом майже 52 тисячі. Не краща ситуація в сфері надання транспортних послуг, тут ліквідувалися 7 тисяч ФОПів. Що цікаво, така ситуація не є локальною і спостерігається у всіх областях. До прикладу, за останній місяць на Волині лише у Луцьку припинити свою діяльність вирішили 11 тисяч фізичних осіб-підприємців.

А ось у нашом районі за той самий час ліквідували свій бізнес 152 підприємці.

В Уряді поспішно заспокоюють – піддаватися паніці не варто. Так, такий крок болючий для бізнесу, але він дозволить оздоровити економіку країни і зменшити, або ж, у перспективі, взагалі нівелювати її тіньову складову. Воно б і непогано, якби не одне але.

Дійсно, у короткотривалій перспективі факт закриття “сезонників” не надто вплине на загальноекономічну ситуацію. Сьогодні відсоток податкових надходжень від таких підприємців є нестабільним і порівняно незначним. Більшість із них намагаються працювати в тіні, майже взагалі не сплачуючи жодних податків. Однак, якщо поглянути на проблему ширше, стає цілком зрозуміло, що запровадження цієї реформи є поспішним. Поставивши “сезонників” перед фактом, чиновники не розробили ефективного механізму, який би дозволив їм пристосуватися до нових умов. Прозорі і зрозумілі умови гри дали б можливість державі й надалі щорічно отримувати від таких підприємців частку доходу. У подальшому, що вірогідно, більшість із них “осіли” та почали займатися постійним бізнесом.

Та зараз ця можливість втрачається.

Що ж до позитивних моментів, не можна залишити поза увагою той факт, що цього року фізичні особи – платники єдиного податку, які є пенсіонерами за віком, звільняються від сплати цього податку. Також незмінними, тобто тими, які діяли протягом 2016 року, залишаються ставки єдиного податку для платників 1-3 груп.

 

Золоті курники та

діамантові туалети

 

Колись таке поняття, як податок на нерухомість, викликав у українців подив і нерозуміння. “Навіщо платити за житло, до якого держава не має жодного стосунку?” – вважала більшість власників приватних будинків, квартир, тощо. І по-своєму були праві, адже збудували, або придбали вони їх власним коштом. Та ось уже три роки – це реальність, з якою, бажаємо ми чи ні, а доводиться рахуватися. Поступово звикнувши до такого нововведення, за цей час, усі були переконані, що розроблена система залишатиметься сталою. Однак з початку 2017 року нас із вами чекає сюрприз, адже принцип оплати цього податку також відкоригували, пристосувавши до оновлених соціальних стандартів.

Вже традиційно отримані від населення кошти надходитимуть у місцеві бюджети. Місцеві органи влади встановлюватимуть і відсоткову ставку податку (0 – 3% мінімальної заробітної плати), яка стягується за “зайві” квадрати. Але, якщо раніше вони могли на власний розсуд визначити розмір пільгової квадратури, то з минулого року ця функція покладена виключно на Уряд. Зберігається цей принцип і в новому році. До того ж пільгову площу, що не підпадає під оподаткування (нежитлові і господарські приміщення), зменшили вдвічі. Тож українцям відтепер доведеться платити навіть за курники і туалети.

Наприклад, Камінь-Каширська міська рада у липні 2015 року прийняла рішення за кожен “зайвий” квадратний метр збирати до своєї казни 0,5 % від мінімальної зарплати (6,89 гривні станом за 2015-й рік). Поки що ця тарифна ставка не коригувалася. Та не виключено, що з 2017 року сума, яку сплачуватимеме населення за понаднормову житлову площу, зросте від 16 гривень до 96 гривень, бо так вимагає закон.

Найбільше відчують “покращення” люди, які здають житло в оренду. Їм встановлено збільшений відсоток податкових відрахувань. А ось власникам квартир і будинків площею понад 300 та 500 квадратних метрів відповідно, доведеться додатково заплатити ще 25 тисяч гривень за “розкіш”.

Для тих, хто не хоче ділитися із державою, існує кілька цілком законних варіантів: підшукати житло у Зоні відчуження, воно тут не оподатковується, або ж оформити спільну сумісну власніть на нерухомість для усіх членів родини. Тоді загальна площа буде розділена на їх кількість. І якщо вона не перевищує дозволені 60 кв. метрів для квартир, та 120 кв. метрів – будинки, то нічого платити не потрібно.

Як пояснюють податківці, не стягуватиметься плата також за житлові та нежитлові об’єкти, що належать багатодітним та прийомним сім’ям, дитбудинкам сімейного типу, сім’ям опікунів та піклувальників дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Щоправда, за умови, що сім’я володіє одним таким об’єктом.

Не оподатковуватимуться і гуртожитки, аварійне житло (якщо у власника є відповідні документи, що це підтверджують), дитячі садочки, комунальні будівлі, храми, майно сиріт та одиноких матерів, які виховують дитину-інваліда.

Зрозуміло, що виграють у цій ситуації не всі. Основний тягар, як і завжди, ляже на плечі збіднілої верстви населення, особливо селян, які змушені використовувати додаткові житлові прибудови для ведення господарства: утримання худоби, зберігання збіжжя, тощо. І втрата навіть сотні гривень із сімейного бюджету для них досить відчутна.

 

Заробити пенсію і не померти

 

І наостанок про хороше. До першого липня цього року кабмін планує запустити накопичувальну пенсійну систему. Реформа, яку розробляли більше семи років, за задумом має розвантажити ПФУ від непотрібних доплат і пільг, які сьогодні той змушений виплачувати пенсіонерам. Якщо все піде за планом, працюючим українцям віком до 35 років (для чоловіків) та 40 років (для жінок) доведеться додатково платити 2% відсотки, а з 2022-го – 7% від свого доходу на індивідуальний пенсійний рахунок. Вийшовши на пенсію, вони вправі витратити зібрані кошти на власні потреби, або ж передати їх у спадок. Такий собі депозит на старість. При потребі, частиною накопичених коштів можна буде користуватися навіть до досягнення пенсійного віку. До того ж, основна пенсія також зберігається.

Досить обнадійливо, чи не так? Проте на цьому шляху нас очікує безліч підводних каменів.

Найперше, про що не завжди хочуть говорити урядовці – згідно проекту закону накопичувальна система запрацює лише тоді, коли буде подолано дефіцит пенсійного фонду. Сьогодні цей показник складає майже 156 мільярдів гривень, при загальному бюджеті Фонду 285 мільярдів. Яким чином вдасться скоротити різницю за шість місяців, на разі не розуміють навіть експерти. По-друге, аби зрівноважити розділені на два потоки надходження, потрібно буде, з одного боку, у кілька разів збільшити рівень мінімальної заробітної плати, адже 3200 гривень, що є на даний час, м’яко кажучи, недостатньо для цього. З іншого – скоротити відсоткову ставку ЄСВ (єдиний соціальний внесок), який роботодавець повинен сплатити за кожного працівника до пенсійного фонду. Лише тоді накопичувальна система буде ефективною.

Якщо хоча б один із цих пунктів не буде виконано, регулювати її доведеться командними методами, тобто поступово скорочувати пенсійні надбавки, інші пільги для непрацюючих, збільшувати податкове навантаження на роботодавців, тощо. Що в кінцевому результаті призведе до соціального вибуху, збільшення безробіття. Адже керівнику легше буде скоротити штат і забезпечити решту працівників достойними зарплатами, ніж платити непомірні податки.

На даний час залишається незрозумілим, як і хто буде розподіляти зібрані кошти серед населення, бо законопроект передбачає, що управляти активами зможуть як приватні компанії, так і недержавні пенсійні фонди. Невідомо також яким чином ці кошти будуть застраховані від різних економічних та політичних ризиків, котрі, на жаль, є частим явищем у нашій країні. Та, що робити вкладникам, якщо ці компанії і фонди в один прекрасний момент перестануть існувати.

Дійсно, солідарна пенсійна система, яка існує у нашій країні, вже давно втратила ключову ознаку – дієвість. Сьогодні на кожного працівника припадає по одному пенсіонерові і ця статистика з кожним роком тільки погіршується. Однак впроваджувати накопичувальну систему поки-що зарано, адже багато проблемних питань залишаються невирішеними.

 

Олександр Приймак.

 

ПУБЛІКАЦІЇ

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *