Поки суди, у яких сторони намагаються з’ясувати, хто є головнішим спадкоємцем, то відкладаються, то затягуються, землю навколо будинку покійного дідуся сільрада роздає іншим людям
історія дружної родини завершилася нерозділеним майном. Прикро про це говорити напередодні новорічно-різдвяних свят, проте час не терпить. Чвари, земельні та майнові претензії, судові засідання – все це ніяк не припиниться, бо, схоже, на шляху до збагачення у цих людей немає перепон. Людську гідність ігнорують, закони переступають та обходять. А нам уже й хто-зна на що сподіватися. А все через будинок, на який написано два заповіти.
у шістдесятих роках минулого століття мої батьки Григорій та Ганна Підгурські, повернувшись із заслання у рідний Раків-Ліс, збудували собі дім. Так склалося, що згодом вони прихистили спочатку одну сестру Ганни Арсентівни Ярину (Ірину) Ухо, а потім і другу – Єву Карпік. З часом для Єви усіма силами збудували дім і вона з сім’єю перейшла в нього жити, а Ірина залишилася. Тут вона дожила і до старості, маючи окрему кімнату, яку їй надали Підгурські.
Григорій та Ганна Підгурські і Ярина Ухо — уже покійні. І, як виявилося за деякий час після їх смерті, обидві сторони написали заповіти на той дім, який свого часу для багатьох став прихистком. Тож тепер виходить через ці заповіти і виникло багато непорозумінь.
І перше запитання виникає, чи мала право Ярина Ухо заповідати комусь дім, до будівництва якого вона не мала ніякого стосунку, в якому їй просто дозволили жити ті, хто його збудував і тут же господарював? Та й зрештою яку частину? Хоча, а можливо вона і не писала цей заповіт?
У нас, спадкоємців Григорія Підгурського, виникає чимало запитань, які і намагаємося з’ясувати через суд. Але чим далі в ліс, тим більше дров. Судові засідання то затягуються, то відкладаються і у нас виникає сумнів, чи, бува, не через те, що іншою стороною, яка фігурує у цій справі, є наша родичка, котра хоче успадкувати частину будинку, про який ведеться мова, Діана Шептур – колишня працівниця суду. А поки справа розглядається у суді, сільська рада розпоряджається землею довкола будинку, якою користувалися Підгурські, виділяючи частину Приймак Лідії Володимирівні — дружині депутата сільської ради Приймака Леоніда Миколайовича. Не реагуючи на наші прохання не робити цього, сільський голова Володимир Ніщик проводить сесії, депутати голосують за рішення і т.д. А ми не можемо успадкувати дім, бо…
Зрештою, чому усе так складно?
Справа в тому, що будинок Григорія Підгурського має два погосподарських номери: один числиться за Григорієм Івановичем, а інший за Яриною Ухо, другий з яких було відкрито без відома власника будинку, тобто Підгурського Григорія Івановича. До речі, і лічильник обліку електроенергії також був один, і хату страхували лише Підгурські. Адреса у них однакова і без якихось розмежувань дві частини тобто на «а» чи «б». От користуючись цією однаковою адресою, наші родичі і вирішили відсудити частину цієї хати. Хоча усім в селі відомо, що господарем будинку був Підгурський. Тож, коли сусіди приватизовували свої земельні ділянки, то межі погоджували саме з Григорієм Івановичем. Він же у своєму заповіті від 14.06.2005р. написав, що заповідає належний йому «житловий будинок у с. Раків-Ліс, по вул. Нова, 28 Камінь-Каширського району Волинської області» своєму внукові Кушнеруку Сергієві Васильовичу. Те, що саме Підгурські є істинними власниками-забудовниками хати, підтверджує і архівна довідка. У ній, зокрема, зазначається, що по господарських книгах Раково-Ліської сільської ради встановлено, що 01.01.1961 року сім’я Григорія Івановича та Ганни Арсентіївни Підгурських мала в особистому користуванні земельну ділянку площею 0,35 га, а 26.04.1971 року рішенням виконкому сільради Підгурській Ганні Арсентіївні надано дозвіл на побудову хати в с. Раків-Ліс по вул. Новій на віддалі 25 метрів від будівель Макара Ухо (сусід).
У нас відбулося 11 засідань суду по справах про прийняття спадщини та про скасування погосподарських номерів на будинок, але істини ми так і не встановили. Зрештою судді Камінь-Каширського районного суду зробили самовідвід, а у Любешові ще так і не приступили до розгляду справи по суті про скасування погосподарських номерів – перенесли слухання. Кому вигідне таке затягування? Тому, хто вирішив, поки не встановлене право власності, забрати собі частину земельної ділянки? Ймовірно. Адже сільський голова не реагує на наші прохання почекати, більш того, складається враження, що навпаки пришвидшує виділення частини землі нашим опонентам. Депутати сільської ради та землевпорядник Камінь-Каширської міської ради уже навіть ходять по сусідах і наполегливо просять підписувати межі.
Прикро та гірко на душі від того, що колись наша дружна родина стала на шлях ворожнечі. Ніколи б і на думку не спало, що таке можливе. Боляче від того, що правду і справедливість доводиться шукати в судах. А ще більше тривожить те, що посади та гроші в наш час можуть переважити на шальках терезів цю правду і справедливість.
Любов КУШНЕРУК (Підгурська),
село Раків-Ліс.
