Cтримуючи ворога в одному із запеклих боїв, цей військовослужбовець 72-ї окремої механізованої бригади з товаришами із протитанкового взводу знищив відразу три одиниці російської техніки й таким чином зупинив подальше просування бронетанкової групи ворога.
Уже третю осінь на сході України ведуться бойові дії. Їх безпосередніми учасниками стали й сотні камінь-каширців, призваних до лав Збройних Сил України під час часткових мобілізацій. У їхньому числі — Роман Ковальчук з Качина. Нещодавно він завітав до редакції “Полісся”, аби переказати через газету слова вдячності волонтеру з Каменя-Каширського Сергію Шуміку.
— На цій війні практично все тримається на волонтерах, — розповідає Роман Миколайович. — Думаю, що про таких самовідданих людей, як Сергій Шумік повинні знати всі. Він — зробив дуже багато для своїх земляків, які служать у війську. На Великдень цей волонтер відвідав і мій блокпост. Бачили б ви, як раділи наші хлопці, коли він привіз нам на свято пухкі домашні пасочки, консервацію, ковбаси. Ароматами великодніх смаколиків нагадав нам про рідний край, домівки та наших рідних. Велике та щире йому від мене і моїх товаришів за це “дякую”.
Сам Роман Ковальчук наразі демобілізувався та влаштувався на роботу в районний військовий комісаріат. Правда, готується, як кажуть, у будь-який момент повернутися у зону АТО та знову стати у стрій. Адже він — досвідчений військовий та патріот.
— Мушу піти туди знову, бо не хочу, щоби той хаос опинився біля воріт мого дому, — так сам Роман пояснив своє прагнення повернутись у зону бойових дій.
Дивом виживши у запеклих боях, він не нарікає на долю. Все пережите у зоні АТО пригадує з вірою у правильність власного шляху.
Служив він у 72-й окремій механізованій бригаді з Білої Церкви у бойовому угрупуванні, яке спеціалізувалося на знищенні ворожих бронемашин. Цей підрозділ ще називають “мисливцями на танки”.
На початку осені 2014-го взвод Ковальчука, який складався переважно з волинян, тримав оборону під селом Петрівське, що в Донецькій області. На озброєнні вони мали лише ракетний комплекс “Фагот” та старенький, ще радянського зразка, станковий протитанковий гранатомет типу СПГ-9 “Спис”, який протягом тривалого часу вважався технічно застарілим протитанковим засобом.
— 12 вересня ми побачили, що на нас суне, на відстані кількох кілометрів, 10 ворожих танків з піхотою. Їх прикривали снайпери. Я, звичайно, не стратег, але розумів, що стримати їх за всіма військовими мірками практично неможливо. Та все ж ми дали їм бій. Підпустили на потрібну відстань та прицільним вогнем повністю спалили один танк. Згодом ще два вивели з ладу, — скромно розповідає Роман Ковальчук.
Запеклим опором українські військові не лише зупинили наступ цілої ворожої бронегрупи, а й змусили вцілілі російські танки відступити назад. Натомість взвод Романа Ковальчука не втратив жодного солдата.
— Коли ми влучили в третю машину, противник відкрив безладний вогонь і під прикриттям артилерії та снайперів відступив, кинувши своїх убитих, — каже Роман Ковальчук. Він пишається тим, що ворог не прорвав оборону, що вдалося вистояти. Каже, що особливо себе героїчно проявляли наші офіцери, вони просто лізли під кулі, щоб зупинити ворога та прикрити своїх солдатів.
На питання, чи страшно йому було у цьому бою, Роман Ковальчук зізнався, що дуже, бо як же на війні без страху.
— І Богу про себе тихо молився, щоб страх подолати. Саме тому, певне, й уцілів, залишився живим у тому пеклі. Тож маю особисту відповідальність тепер перед Богом, Україною і побратимами, які зараз стоять в обороні рубежів держави там, — додав Роман Ковальчук.
Олесь Федорович,
фото автора.
