Наземлю своїх батьків у Підріччя з’їхалася велика родина Грищуків
З давніх-давен в Україні існує повір’я про лебедину вірність. Тужливо кружляв одинокий білосніжний птах над місцем загибелі своєї подруги, то злітав вгору, то припадав до неї. А потім, піднявшись до захмарної висоти, завис у повітрі непорушно, і жалібний його крик рознісся навкруги. Проспівавши свою останню пісню, він склав крила і каменем кинувся вниз, покінчивши життя самогубством. То в лебедів так, бо дітки їхні, вилетівши з гнізда, вже не потребують батьківської опіки, а ведуть відокремлене, самостійне буття. У людей — навпаки. Багато жінок, залишившись вдовами, жертовно присвячують себе дітям та внукам, даруючи їм тепло душі та любов. Особливо так трапляється, коли їхні чоловіки завчасно ідуть із життя. Така важка доля судилася і жительці маленького Підріччя Параскеві Климівні Грищук, якій Господь відміряв прожити майже сотню літ. Ця сильна духом жінка поставила на ноги семеро доньок та четверо синів, дала початок великій родині, нащадки якої розпорошилися по цілому світові. І хоч уже понад півстоліття тому, в 1971-му, бабуся Параскева спочила у Бозі, але ще й досі вона живе у пам’яті рідних та односельчан.
Цими днями, аби пошанувати світлу пам’ять Параскеви Климівни, у Підріччя з’їхався рід Грищуків. З усіх куточків України прибуло сюди аж 130 членів однієї родини. Головними ініціаторами зібрання стали правнуки Параскеви Грищук Галина Ільчук, Галина Данилюк та невістака сина Параскеви Климівни Ганна Грищук. Із розмови з Ганною Йосипівною, також доброю, енергійною, працьовитою жінкою, яка, до речі, ось уже кілька років мешкає у свого сина Сергія Грищука в Камені-Каширському, стало відомо, що замолоду чоловік Параскеви Климівни Оксентій Адамович працював у Підріччі в помісті польського пана. Коли цей пан виїжджав з села, то, кажуть, місцеву церкву наказав розібрати та продав її у Запруддя, а Оксентію Грищуку запропонував викупити землю. Щоправда, у Оксентія не було грошей. Допомогли батьки Параскеви. Вони купили частину панського наділу землі у придане, адже знали, що Оксентій та Параскева давно кохають одне одного. А щоб не було проблем із законом, адже дівчина була неповнолітньою, вони ще й вмовили місцевого священика дописати в церковній метриці Параскеві кілька років, аби вона могла раніше вийти заміж. У любові і злагоді подружжя нажило аж 11 діток.
Коли закінчилася громадянська війна, на теренах поваленої російської імперії і на західноукраїнських землях знову утвердилася польська влада, здібного та освіченого Оксентія Грищука призначили старостою села. На місці, де зараз у Підріччі школа, на викупленій у пана землі, спорудив він собі дім. Але щастя подружжя тривало недовго. У 1940 році радянська влада заарештувала Оксентія та запроторила у в’язницю. Привід для арешту – те, що він працював у польських органах влади. Правда, після того, як не змогли знайти ніякої його вини, відпустили. Але перебування в холодних тюремних застінках не минуло для Оксентія Грищука даремно і незабаром страшна недуга поклала його у могилу, а Параскева залишилась вдовою. Згодом ще три страшні лиха спіткали цю родину. Спочатку на фронтах Другої світової згинули сини Параскеви Климівни Олексій та Йосип, а згодом в 1945-му в польському Вроцлаві гітлерівець впритул з автомата розстріляв найздібнішого з братів Грищуків – Олександра, який до війни був сільським вчителем. Саме його іменем у цьому місті названо одну із вулиць, адже Олександр Грищук був призначений адміністратором цього міста. Також про цього мужнього поліщука польські дослідники написали книгу. Ось так європейці вміють шанувати героїв, які визволили їх від коричневої чуми. А ось радянська влада “пошанувала” вдову та матір трьох загиблих героїв-фронтовиків Параскеву Грищук по-своєму. Через те, що її будинок був на пагорбі, в центрі села, радянські чиновники облюбували це місце, вдову випхали на вулицю, а на місці її хати звели школу.
Олесь Федорович,
