Орендарі озера Святе рішуче налаштовані боротися проти лиходіїв
Загальновідомо, наскільки багате наше волинське Полісся на ріки, озера, інші природні та штучні водойми. Здавен тут люди промишляли рибою. Одні вбачали у риболовлі засіб долання продовольчої проблеми, для інших це було джерело прибутку й збагачення. Не змінилися ці підходи і сьогодні.
Однак нині для багатьох риболовля – це ніщо інше, як потяг до активного і повноцінного спілкування з природою, захист і примноження її багатств, дотримання норм і правил поведінки під час любительського лову риби і відпочинку на лоні природи. Вони об’єднуються у спілки чи товариства однодумців і вирішують успішно власні статутні та загальнонаціональні природоохоронні проблеми. До таких можна віднести підприємців, які беруть в оренду водні плеса, зарибнюють їх, ведуть природоохоронну роботу і, звісно, платять у державну казну певні кошти.
У числі таких на Камінь-Каширщині можна назвати братів-близнюків Степана та Івана Грищуків, їхнього земляка підприємця Юрія Приймака. Ще у 2010 році вони подали заяву щодо оренди озера Святе. До речі, назва цієї водойми нібито походить з тих давен, як розповідають старожили, коли тут почали справляти обряди водного хрещення. А з цим відповідно, пов’язують і той факт, що за всі глибокопам’ятні роки тут ніхто не втопився. Хоча певний час побутувала й інша його назва – Гниле. Це тому, що озеро низинно-болотного походження, трохи більше 2-метрової глибини, довкруг обрамлене лісом, де переважають верболози, вільха, осика, зарості лепехи й очерету. Дерева нерідко падали у воду, вітровіїі «засівали» опалим листям. Тож дно цього озера вкрите глибоким шаром грунту і торф’яної маси…
Звичайно, всю красу озера словами і не опишеш. Але як же господарюється тут названим орендарям? З цим запитанням ми і звернулися до риболовів-любителів.
Для початку давайте пригадаємо селянські (здебільшого жіночі) розмірковування: мовляв з рибака ніколи не було хазяїна-робітника. Або: як-но рибалкою захопився, так від дому і відбився… Підгрунтя зрозуміле – з риб’ячої луски капіталів не напакуєш… — розповідає орендар Іван Грищук. – Тож можете самі зробити висновок, як нам господарюється. І все ж ми вирішили докласти рук до цього порівняно невеликого водного плеса (8,0531 га). Тим більше, що воно є озерцем нашого дитинства (рідне село Підріччя за якихось 500-600 метрів). Майже рік тривала процесуально-паперова творчість. І за кожним кроком в оформленні оренди, зрозуміло, з’являлась певна виставлена сума оплати за ту чи іншу чиновницьку дію. А це десятки документів – заяви, дозволи, розпорядження, описи, узгодження-погодження, грошові оцінки, копії… Це також достатньо багато поїздок до Раків-Ліської сільської ради, на території якої озеро, в держадміністрацію та районну раду, до землевпорядників, кадастрової, природоохоронної служби, фінансово-банківських установ і т.п.
— До речі, а коли ви стали «засівати» озерну «ниву»?
— Тоді ж, у 2011 році, як начебто завершили оформлення документів. Чому начебто? А тому, що зараз, тобто, через 5 років, знову доводиться оформляти певну документацію. Але про рибу. Першого разу ми привезли 800 кілограмів рибного малька, другого ще 100. Чимало доставили його і з Білого озера. Хоча возили і з Хмельницька. Звісно, усю ту малечу не перерахувати, скільки то там її тобі продали, так і не вбережеш від загибелі. Бо можна тільки уявити, який шторм у тих автоцистернах перенесуть ті маленькі рибки, доки машини подолають сотні кілометрів шляху! Та й не кожна сповна адаптується до нових умов існування. Тому, який там «урожай» тієї риби, важко й сказати.
— Іване Андрійовичу, доводилося чути про те, що на озері Святому часом промишляють рибалки-браконьєри з електровудочками. Це так?
— На рибу багато полювальників – місцева хижа риба ( окуні, щука), водоплавна птиця. Однак найбільше втрат, особливо молодого поголів’я, від браконьєрів, котрі, на жаль, ще не перевелись. А серед них – від найбільш злісних та небезпечних, оснащених електровудками. У нас є інформація про те, що ці ненаситні хижаки промишляють вже не тільки на нашому озері Святе, але й на сусідніх недалеких Карасине, Сошичненське та ін.. Відповідну заяву ми вже спрямували до Камінь-Каширського районного відділу поліції. Ми спілкувалися на цю тему із рибалками-любителями і абсолютна їх більшість за те, щоб держава й громада жорстко присікали найменші прояви електрошокового браконьєрства на водоймах. А з винних стягувались у повному обсязі всі ті витрати, які понесли і несуть орендарі та інші власники водойм при організації риборозведення в озерах, ставах, річках. Тож оскільки дехто ще й досі вважає, що наші орендні зобов’язання і зусилля по риборозведенню – це так собі, що на це водне плесо ми маємо такі ж права, як і усі інші зацікавлені особи, в т.ч. і браконьєри, то повідомляємо: озеро Святе нам передано в оренду на 49 років і документ про це затверджено Державним агентством водних ресурсів України.
— Іване Андрійовичу, а ви вірите, що вдасться перевиховати споживацьку натуру хижаків-браконьєрів?
— Ми не тільки віримо, але й будемо спільно з іншими справжніми рибалками-любителями боротися проти лиходіїв Хтось таки з них та попадеться в руки природо- і правоохоронців. І коли заплатить за все сповна, то, без сумніву, і собі зарубає на носі, і іншим за науку послужить те, що у природи не тільки не можна все підряд хапати, але й треба щось і їй віддавати, підтримувати її животворчі сили. А люди у нас взагалі безсовісні. Ми за свої кошти, своїми матеріалами і силами спорудили в рекреаційній зоні відпочинку біля озера 6 столиків із лавами (один з них завдовжки до 10 метрів критий шифером), де одночасно можуть розміститися 20-30 чоловік. І все це зруйнували вандали. Зробили дерев’яний пірс-місток від берега, щоб дітки могли з нього стрибати у воду і рибалкам було зручно з вудками посидіти. Але щороку хтось зриває дошки, і ми знову і знову привозимо нові, прибиваємо їх. Посадили невеличкий садок із вишень, слив, калини – вандали потрощили. Відремонтували 40 м проїзної дороги до озера, для чого привезли трубу і спорудили місток, водночас викопали біля кожного столика сміттєзбірні ями. Але відходи, як продукт відпочинку деяких «культурних» і «цивілізованих» людей, валяються по всій території. Щоразу на волейбольній площадці вивішуємо нову сітку. Але злодюжки тягнуть це додому, немов своє…
Скільки ж іще нам потрібно докласти зусиль, затратити часу і коштів, щоб наші люди врешті-решт зрозуміли: стараємось у першу чергу для їх змістовного відпочинку і законного (дозволеного) вилову риби для задоволення особистих потреб? Невже конфлікти між людьми та із Законом – це те, що влаштовує і тішить окремих осіб у цей непростий для нашої держави час?
Спілкувалася Тетяна Федчик.
