У Запрудді Сошичненської ТГ 19 січня навіки попрощалися із військовослужбовцем, жителем Дубівської громади, 36-літнім солдатом Стоцьким Сергієм Віталійовичем.
Сергій Стоцький був бійцем 67-ої окремої механізованої бригади, водієм 2 кулеметного відділення взводу стрілецької спеціалізованої роти (ШКВАЛ). Струна долі захисника обірвалася 13 грудня 2024-го: солдат отримав черепно-мозкову травму в районі населеного пункту Набокове Городищенського району, що на Черкащині. Овдовіла молода дружина, осиротів семирічний синочок.
У суботу, 18 січня, тіло захисника доправили нарешті на Волинь. Спочатку у місто Ковель в Благовіщенський собор, там він провів свою останню ніч у світі живих. Потім воїн востаннє «приїхав» до будинку у село Вербку, де проживав. Після чого траурна процесія вирушила у Запруддя, де бійця у супроводі військового оркестру зустрічали усім селом навколішки на пишно встеленій хвоєю дорозі. Саме звідси бере початок його родовід. Тут похована його бабуся, знайшла вічний спочинок і мама. Поруч з їхніми могилами виріс тепер уквітчаний надгробок ще й Сергія. А вгорі на все кладовище замайорів жовто-блакитний стяг…
«Працьовитий, завжди привітний. Хоча ріс у Вербці, але змалку бував із мамою у Запрудді, тож ми бачили, яким він ставав із кожним роком. І вже навіть маючи свою сім’ю, не цурався села, звідки пішло його коріння. Ми з односельцями зустрічали його 19 січня, як свою дитину, на жаль, у домовині», – каже місцева депутатка Марія Шворак.
Пусткою стоятиме віднині бабусина хата у Запрудді. Якось Сергій зробив у ній ремонти й навідувався час від часу, як на дачу. Колись він проживав у цьому селі щасливі миті дитинства, разом із рідними трудився в полі. Привозив сюди згодом уже й свого сина. Тут його пам’ятають з юних літ. Тут його шануватимуть і споминатимуть як оборонця й краянина надалі.
Іванна ГАЙДУЧИК, село Запруддя.
