Вітаю, читацька родино!
Цей буденний день в історії газети “Полісся” позначений кольором свята — 18 грудня 1939 року побачив світ перший її номер. Шкода, що у нерадісний для України і українського народу час доводиться відзачати цю подію. Російські загарбники на чолі з убогим на розум диктатором володимиром путіним пішли на Україну великою війною — убивають українців, нищать дотла наші міста і села, плюндрують нашу землю… Тож не до урочистостей, святкувань і розваг, не до тостів і здравиць. Віримо, над Україною неодмінно зійде сонце Перемоги. І тоді буде свято. Велике свято! Як Великдень і Різдво! А сьогодні поки що так. Скромно і без пафосу. З молитвою про Божий захист тих, хто нині стоїть на лінії вогню — за українських воїнів, за тих, завдяки кому прокидаємося вранці і бачимо світ навколо без диму і полум’я, крові і смерті.
…Сьогодні свято у праці над черговим випуском газети — літописом поліського краю, де головними постатями є його люди, які боронять Вітчизну і волонтерять, орють землю і сіють хліб, навчають дітей, лікують хворих, везуть до лінії фронту допомогу військовим і цивільним, збирають усе необхідне для ЗСУ, які щоденно роблять свою справу кожен на своєму місці, аби усім загалом було затишно, світло, тепло…
Попри нелегкі випробування і виклики сьогодення тепло вітаю велику сім’ю читачів із 85-річним ювілеєм нашої з вами газети. Слова подяки і найкращих зичень адресую колективу редакції, який маю честь очолювати уже понад 30 років, за сумлінну працю, вірність своїй професії; ветеранам редакційного цеху Клавдії Іванівні Трофимук, Віктору Васильовичу Літвінчуку, Володимиру Івановичу Савончику, Ірині Ананіївні Біляшевич, Тетяні Іванівні Грицюк за десятиліття, віддані праці в редакції; поліграфістам районної друкарні, які у свій час забезпечували набір, верстку і друк газети.
Спасибі усім, хто передплачує і читає “Полісся” сьогодні. Бо газета живе доти, доки має свого читача. Заздалегідь завдячую окремо кожному, хто залишиться вірним своїй газеті завтра і оформить її передплату на 2025 рік. Повірте, нам дуже потрібна сьогодні ваша підтримка. Тільки гуртуючись, ми зможемо вижити у цей непростий час усі разом і кожен зокрема. Без єдності ми приречені — і у війні з агресором, і на мирному фронті.
Нехай мир ніколи не залишає ваші оселі і душі. Нехай наступні покоління журналістів, готуючи черговий ювілейний випуск “Полісся”, не матимуть приводу згадувати слово “війна”.
Петро ТРОФИМЧУК, редактор.
