У війні, яка вже третій рік випробовує на міцність нашу державу, Україна знову зазнала болючої втрати. 9 серпня 2024 року внаслідок отриманих травм під час виконання бойового завдання на Харківському напрямку загинув старший солдат Василь Володимирович Куцик із села Видерта. Йому було 42 роки.
Василь Куцик став до лав захисників України з перших днів повномасштабного вторгнення росії. “Він пішов служити на початку березня 2022 року, — розповідає сестра загиблого Олена. — Спочатку був на Авдіївському напрямку, потім на Харківському. І де б не воював, завжди казав: «У нас все добре, все є, не переживай»”.
За два з половиною роки служби у складі 6-го прикордонного загону Василь проявив себе як мужній та відданий воїн. Він був гранатометником (стріляв із МК-19). Його бойовий шлях був відзначений п’ятьма державними нагородами, серед яких орден “За мужність” III ступеня, вручений особисто Президентом України Володимиром Зеленським.
“Цю нагороду Василь отримав за успішне повернення українських територій на Авдіївському напрямку. Тоді наші бійці відтіснили ворога на кілька кілометрів», — пояснює Олена. Вона зі сльозами перелічує всі братові відзнаки і досі не може повірити, що втратила свого Героя.
“Ще є відзнака Президента України «За оборону України», нагрудний знак «Золотий хрест» від Головнокомандувача ЗСУ, нагорода «За оборону України» та нагрудний знак «Ветеран війни — учасник бойових дій»”.
Побратими згадують Василя як надзвичайно доброго та відповідального бійця. Особливо вражає історія про його відданість обов’язку після отриманої травми. “Коли він зламав ногу (перелом двох кісток), пішов на передову навіть ще накульгуючи” — розповідає сестра.
В останній бій Василь пішов, не попередивши рідних. “Це єдиний раз, коли він мені не сказав. У понеділок написав ввечері, що все добре, а у вівторок пішов на позиції. Я була спокійна, не було якихось відчуттів, що щось не так”, — розповідає Олена, зауважуючи, що друзі ж, з якими спілкувався перед тим, як заступити цього разу на чергування, зрозуміли з його слів, що він наче обмовився, що останній раз туди йде, і вже не вернеться.
Трагедія сталася під час артилерійського обстрілу. Василь Куцик отримав тяжкі поранення. Його забрали з позицій, але по дорозі до лікарні він втратив свідомість і побратимам, очевидно, через велику крововтрату, його реанімувати не вдалося.
«Як тепер ми будемо без нього», — не може змиритися із загибеллю брата сестра Олена. Василь був для неї надійною підтримкою й опорою. Навіть її маленький син, 4-річний Тимофійко, боляче переживає втрату рідної людини. Бо ж для нього дядько був ще й найкращим другом. «Ну що, дружбанчик, прийшов?», — зустрічав радісно його щоразу.
Василь був неодружений, але мав кохану дівчину, з якою планував майбутнє після війни. “Він мені говорив, що коли закінчиться війна, він приїде, купить квартиру й одружиться, — розповідає сестра. — Він хотів би мати дітей, був би дуже хорошим батьком”.
Втрата Василя стала болючим ударом і для старшого брата Олександра, який також боронить Україну у лавах ЗСУ. Зараз чоловік проходить реабілітацію після бойового поранення. Рана ж від втрати рідного брата навряд чи скоро зарубцюється.
Смерть Василя Куцика стала важким ударом і для всієї громади. Бо був він добрим та щирим. І,як показало сьогодення,– сміливим, відважним патріотом. Пам’ятаймо, шануймо, пишаймося Героєм!
Тетяна ПРИХОДЬКО.
