До нього завжди ввічливо зверталися «Іванович!». Бо це була людина-повага, людина-людяність, людина, котра одразу викликала в оточуючих пошану – як в цивільному житті, так і на фронті. 10 лютого 2024 року цей світ раптово полишив чудовий сім’янин, господар та зразковий військовослужбовець Філюк Юрій Іванович із Каменя-Каширського.
Донечка, як весняний пролісок, дружина, як барвиста жоржина, хата, як орнаментна писанка… У хорошого чоловіка все хороше! Юрій Філюк був знаним хазяїном на всю свою вулицю. У поті чола старанно виплекав своє обійстя. Був, як то кажуть в народі, приданим до всього. І керувати вмів, і виконувати будь-яку рядову роботу. Його скрупульозність та працьовитість, які почерпнув ще з дитинства, викликали в містян захоплення. Виріс у багатодітній сім’ї, мав аж п’ятеро сестер та брата. Тож самодисципліна, відповідальність за ближнього, совість та чесніть – змалку стали головними його орієнтирами по життю.
Закінчивши школу, вступив до Львівського сільськогосподарського інституту. Там же відбув військову кафедру. Тому коли пролунали перші вибухи повномасштабної війни Україною, будучи офіцером запасу, Іванович одразу подався до РТЦК та СП записуватися до війська. Так вкінці лютого 2022-го уже проходив в складі ЗСУ навчання на теренах рідного району, а згодом у лавах 63-ої окремої механізованої бригади подався вибивати окупантів із Миколаївщини. Брав, зокрема, участь у славнозвісному звільненні Снігурівки. «Вам не передати, як нас там зустрічало місцеве населення, як люди дякували, як хотіли залишатися з Україною. Це, як ковток свіжого повітря, заряджало нас, виснажених військових, якимось другим диханням», – зі щемом розповідав рідним Юрій Іванович. Приємно звільняти тих, хто хоче бути вільним самобутнім народом! Приємно було знати, що той нелегкий кривавий шлях був пройдений недаремно. Далі його бойова стежина пролягала через Херсон, Бахмут, Лиман. Не раз смерть свистіла біля вуха снарядами чи виринала мінними «таблетками» поруч із колесом його авто. І тільки тривожні нотки в голосі у телефонних розмовах могли видавати якусь трагедію на передовій, а слова з його вуст завжди запевняли родину – у нас все добре!
Юрій Філюк був заступником командира роти з озброєння (технічної частини). Від його організаторських навиків залежала, насамперед, технічна боєздатність підрозділу, правильне обслуговування і експлуатація зброї.
«За ним, як за кам’яною стіною. Він мав особливий чоловічий стержень: і гроші вмів заробити, і хазяйнувати, і приголубити добрим словом. Це приклад хорошого батька, чоловіка та сина. Командир завжди хвалив його за зібраність й відповідальне ставлення до завдань, побратими поважали за надійність. Навіть подарували йому на день народження нову модель мобільного, щоб «Іванович йшов у ногу з часом і завше мав запасний варіант до них додзвонитися». По тому телефону й прозвучали його останні слова до родини. Ще в п’ятницю він зробив традиційний дзвінок додому, а в суботу його вже не стало», – розповідає, зболена горем, дружина Людмила Андріївна.
Годинник життя Юрія Філюка раптово зупинився 10 лютого на Донеччині. Доля відвела йому всього 53 роки. Воєнні реалії повертають його у рідне місто Героєм. А доброю людиною він був завжди. Нехай Господь відкриє перед ним ворота Свого Царства, а ми збережемо тут про нього світлий невмирущий спомин.
Іванна ГАЙДУЧИК.
