Сумне до болю Різдво зустріла Камінь-Каширська земля. 24 грудня небесне воїнство покликало в свої лави Артема Зуба з Великого Обзира.
Двадцятивосьмирічний боєць сумлінно виконував завдання з оборони України у складі 51 батальйону 100-ї Обр ТрО на Лиманському напрямку, де героїчно поліг від прямого попадання снаряду противника.
У 2014 році, коли Україна потерпала від збройної агресії росії, Артем проходив строкову службу в Криму. Тож ще тоді солдату довелося відчути на собі підступність російських загарбників, котрі під виглядом “зелених чоловічків” безцеремонно захопили півострів. Гнів і ненависть до окупанта спонукав патріота до активних дій. Тож і не дивно, що коли путінське військо увійшло в Україну широким фронтом, Артем із кількома односельцями вже наступного дня добровільно доєднався до когорти хоробрих та вірних своїй державі земляків, які мали твердий намір стати на її захист. Володіючи певним військовим досвідом, спочатку у розташуванні сил територіальної оборони боєць прагнув не допустити віроломного прориву ворога на північних рубежах держави, а згодом подався «мінусувати» орків на Схід.
Війна увірвалася в його життя не лише важкою повинністю, потом і брудом, але й коханням. Перед відправкою його підрозділу на Донеччину він освідчився нареченій Катерині, а вже через кілька місяців прийшов у коротеньку відпустку, щоб поєднати долю з коханою в офіційному шлюбі. Дружина була при надії, тож обоє з нетерпінням чекали на народження сина.
— Ми дуже цінували той час, коли були разом, адже це були досить короткі миті зустрічі, — згадує із приємністю побачення із чоловіком Катерина. — Наступного разу після одруження в липні Артем приїхав на народження нашого первістка Матвійка, якого він бачив лише один раз в житті і вже більше ніколи не побачить, не пригорне і не візьме на руки, а дитина сприйматиме образ батька лише з фотографій, — із розпачем в невимовній скорботі мовить молода вдова.
Родина з нетерпінням чекала Артема у відпустку. Ось-ось за лічені дні він мав прийти, — додає згорьована мати Героя Ніна Олександрівна. — Мій син був кремезної статури, немов міцний молодий дубочок, який прагнув жити повноцінним життям, прогнавши ворога з нашої країни. У дитинстві казав “буду як богатир Вірастюк: сильний та непереможний”. Не зізнавався, коли саме прийде у відпустку, бо хотів ощасливити нас сюрпризом. Натомість отримали несподівану звістку про його загибель, — не вірячи у свої слова, оплакує мати рідну кровинку.
Артем Зуб став першим у селі серед воїнів ЗСУ, хто прийняв на себе фатальний бій з ворогом. Хай же від нині відважний солдат буде ангелом-охоронцем для всіх наших захисників. Розділяємо біль втрати, молимось за новоспочилого воїна, здоров’я його рідних та благаємо про перемогу України. Вічна слава та пам’ять Герою. Він тепер назавжди у строю.
Леся МІНІБАЄВА,
село Великий Обзир.
