Життєвий досвід ніколи не підводить Федора Шевчика з Полиць, який давно зажив серед односельчан слави “професійного” грибника.
Кажуть, чоловік володіє дивною здатністю: навіть у несприятливий для росту грибів сезон, коли звичайний пересічний грибник не натрапить на жодного білоголового, Федір Степанович знайде їх не менше кілька десятків, а то й більше.
— Секрету тут ніякого, — розводить руками співрозмовник, — упродовж життя я просто навчився визначати закономірності, що впливають на грибну рощу. А ще я пам’ятаю десятки, сотні місць у лісах, де знаходив гриби.
Коли грибів багато, то буває, назбираю повні коші, заховаю їх під гіллям дерев і знов йду на “полювання”. А потім принесу все додому і назад повертаюся в ліс. І так ходжу туди навіть по кілька разів на день. Якби мені безкоштовно давали квартиру в столиці, то я б все одно не проміняв її на свою рідну місцевість, де у царстві природи почуваєшся у спокої. Але не всі гриби мені до смаку. Їм лише суп із зеленичок і борщ із сухими білими на Святвечір. А от збирати їх люблю понад усе. Раніше, коли у нас була лише одна піч, то, аби посушити всі зібрані сімейним гуртом гриби, доводилось топити її чотири рази за добу.
Ось такі масштаби були. Минулого року 27 кілограмів одних білих насушив. А найбільшим моїм трофеєм був білий гриб вагою 1,7 кілограма. Він зберігся чистим, зі здоровою грибницею. За життя доводилося і більші знаходити, але занадто великі, як правило, бувають червиві. Торік продавав на ринку, а тепер в селі є перекупники, то в Камінь нема сенсу возити, бо втрачаю день. За той час я краще назбираю їх знову, — розповідає Федір Степанович.
Досвідчений грибник має власні секрети успіху в пошуку дарів лісу. Втім удача “тихого полювання” залежить не лише від азарту чи досвіду, але й від уміння визначати грибні місця. Пан Федір пояснює, що орієнтуватися треба по мохові. Інформацію про те, де ж ховаються його облюбовані роками «грибовища», він не тримає в таємниці. Він завжди охоче підказує правильні маршрути друзям, знайомим, які приїздять до нього в гості. Минулого тижня за кілька годин до обіду разом з донькою, онукою та її чоловіком назбирали цілий автопричіп лисичок — аж 62 кілограми! — і здали заготівельникам.
Молоді нащадки пана Федора розділяють з ним улюблену справу. Тож і донька Наталія з родиною перебирає вміння від тата і так само уміло знаходить великі грибні плантації.
— Завжди із великим здивуванням згадую той час, коли мама була ще жива і вони з татом ходили до лісу удвох, — розповідає донька Федора Степановича пані Наталія. — Бувало так, що батьки навіть знали, де саме вони знайшли той чи інший білий: під яким кущем чи на якій конкретній поляні. А коли татові зробили кілька років тому операцію, то він не міг улежати, щоб не піти до лісу. Оскільки сам не мав можливості, то вирішив відправити нас з сестрою. Він нам по телефону диктував увесь маршрут і навіть вказував, де і біля якого дерева точна кількість грибів може рости. «Отже, коли знайдете кущ калини, то біля нього побачите порвану калошу. Біля неї і шукайте гриби. Зазвичай я знаходив їх там по три”. І саме так усе й було. Ми чудувалися його пам’яті і завзяттю. Навіть вночі тато може шукати гриби з ліхтариком.
Що ж до прогнозів затятого грибника, то цьогоріч марно сподіватися на великий врожай грибів. “Нема врожаю на сливки — нема і грибів”, — каже грибник.
Леся МІНІБАЄВА, село Полиці.
