Агресивною пропагандою і творенням міфів росія прагне досягти того, що їй не вдається на полі бою – перемогти Україну, підірвати національну свідомість та єдність українського народу. Рупори кремля безсоромно наповнюють інформаційний простір неправдивими новинами, на весь голос паплюжать з телеекранів українську історію та героїв, називають борців за її волю та незалежність катами і вбивцями, використовуючи факти, які переважно базуються на радянських вигадках. Найбільшу ж огиду викликає те, що на другому році повномасштабної війни у багатьох містах, селах і селищах України продовжують стояти пам’ятники комуністичної епохи, котрі ретранслюють ворожу словесну облуду. Для прикладу, у селі Раків Ліс чомусь досі на монументі жертвам Другої світової війни не прибрано напису “Загинули від рук українських буржуазних націоналістів…” , що відображує слід тоталітарного минулого.
Як і тисячі аналогічних написів, зроблених у радянські часи, цей не має безпосереднього відношення до правди, перекладає вину за смерть, в даному випадку чотирьох жителів Раків Лісу, на воїнів українського підпілля, а не справжніх убивць – прислужників комуністичного режиму. Зазвичай це просто слова, не підтверджені реальними свідченнями очевидців, будь-якими дослідженнями, не мають документальної основи. Їх найкраще охарактеризувати, як своєрідне тавро радянської окупаційної влади, яке вона залишала скрізь, де могла.
– При вирішенні долі цього пам’ятника і подібних йому потрібно застосувати об’єктивний та збалансований підхід, діяти згідно з вимогами, встановленими Законом про декомунізацію. Якщо архітектурний об’єкт не пропагує комуністичну ідеологію та має культурну, історичну цінність, то його варто зберегти, прибравши лише провокативний та цілком ймовірно, брехливий напис, – переконана директорка Камінь-Каширського краєзнавчого музею Наталія Пась.
У відділі культури Камінь-Каширської районної державної адміністрації журналісти “Полісся” отримали інформацію про те, що наразі, згідно з методичними рекомендаціями Міністерства культури та інформаційної політики України, яке власне опікується цими питаннями, декомунізаційні заходи обмежені лише перейменуванням об’єктів топоніміки, тобто вулиць, провулків, площ, тощо. Рішення щодо цього приймають органи місцевого самоврядування за результатами громадського обговорення. У більш широкому форматі процес звільнення від символів комунізму поки-що відкладається до закінчення війни.
Отож, виходить, що боротьба із залишками радянщини для влади не на часі. Тисячі її зразків і далі створюватимуть згубний культурний та інформаційний фон.
Олександр ПРИЙМАК.
