Лише нещодавно уродженка Донецька, а нині жителька села Нуйно Ольга Голомис освоїла процес виготовлення іграшок власноруч, але м’якенькі мультяшні персонажі, вив’язані з плюшевої пряжі, стрімко стали затребуваними не лише в районі, а й на теренах області.
У колекції майстрині популярними є тваринки, ляльки, декоративні подушки, сувеніри… Та чи не найбільш бажані — іграшки з українською символікою. Особливої слави, зокрема, зажив талісман Державної служби України з надзвичайних ситуацій — пес Патрон. Прототип улюбленця дітей і дорослих у виконанні рукодільниці Ольги Голомис своїм зовнішнім виглядом близький до оригіналу живого шукача вибухівки. Тож не дивно, що за такий короткий період уміла майстриня отримала замовлення на виготовлення семи екземплярів плюшевого джек-рассел-тер’єра. На таку приголомшливу популярність, каже в’язальниця, навіть не сподівалася. Світлини із зображенням її продукції для широкого загалу розмістила у соцмережах подруга. Невдовзі одне за другим посипалися замовлення.
— Ремесло на плечах не висить і хліба не просить, а хліб дає. У моєму випадку вислів із народної творчості має наочне підтвердження, — зізнається рукодільниця. — Захоплююче заняття поволі переростає у спосіб хоч і не значного, але приємного бонусу до сімейного бюджету. Перед тим, як розпочати роботу, завжди налаштовую себе на позитив, адже іграшка має бути наповнена любов’ю та світлом душі. Коли беру до рук гачок для в’язання та ніжну оксамитову пряжу, здається, ніби скидаю із себе втому та будь-який стрес. Для якісного виробу треба підібрати відповідне лекало, потрібний розмір гачка і затим можна творити. На одну іграшку використовується приблизно два мотки якісної «зефірної» пряжі. Основна перевага даних виробів у тому, що вони приємні на дотик, зносостійкі, легко перуться у пральній машині, а головне мають якусь особливу енергетику домашнього затишку. Дуже хотілося б, щоб моє хобі трансформувалося у повноцінну роботу, — ділиться мріями в’язальниця.
До приїзду пані Ольги сім років тому на малу батьківщину її матері в Нуйно, жінка успішно провадила бізнес у рідному Донецьку. Та черговий візит до родичів на Камінь-Каширщину став для неї доленосним. Ольга познайомилася зі своїм судженим Григорієм, котрий із першого побачення більше не відпустив кохану на Схід. Їй довелося покинути все, адже обставини воєнного часу на Донбасі та складні умови, що унеможливлювали перетин кордонів у межах територій квазіреспубліки, не дозволили жінці забрати навіть особисті речі. Заміжжя перевернуло її життя у виважене русло, тож, маючи більше вільного часу, інтерес до в’язання, який з’явився в Ольги ще в шкільні роки, тепер прокинувся новими ідеями. Вправний хист до рукоділля, за словами умілиці, їй передався від матусі. Обидві здібні до малярства, шиття, вишивки та в’язання. Тепер Ольга обдумує образи для наступної лінійки тематичних іграшок. Це будуть атрибути святкувань Великодня — пасхальні зайці.
Леся МІНІБАЄВА,
село Нуйно.
