Міркуємо не лише з емоційної, але й з раціональної точки зору
Уже п’ятий місяць триває війна росії проти України. За цей час люди поволі звикли до звуків тривожних сирен, блокпостів, військових зі зброєю… Незважаючи на небезпеку, життя триває…
Попри все у суспільстві з’являються приводи не лише для горювання, але й для радощів. Так було і буде завжди, коли хтось помирає, хтось народжується, а в декого завтра весілля. Наприклад, за період воєнного стану в Україні зареєстровано понад сорок тисяч шлюбів, частина з яких відбулася у зоні бойових дій, народилися десятки тисяч дітей. Формат для тих чи інших святкувань кожен обирає на свій розсуд. Зокрема, психологи пояснюють бажання радіти життю щомиті, доки є можливість, переосмисленням цінностей у період загрози. Тож фахівці радять не відкладати життя на потім, сприймати ситуацію такою, якою вона є, та звикати до нових реалій. Бо одягнути суспільство в траур — це передусім потішити ворога.
фото ілюстративне
Обговорити тему актуальності святкувань урочистих подій певною мірою спонукала ситуація, що набула неабиякого розголосу у соцмережах минулого тижня. В інтернеті стало доступним відео зі святкування в ресторані випускного одинадцятикласниками Сошичненського ліцею під російськомовний трек українського виконавця Олега Винника. Значна частина тих, хто побачив це відео, піддала жорсткій критиці випускників і їхніх батьків. Мовляв, у час війни така поведінка є неприйнятною. А випускний бал можна відзначати в іншому ракурсі.
Не схвалила поведінку своїх вчорашніх вихованців і директорка ліцею Маріанна Журавель.
— Сьогодні у часи війни мало б бути більше співчуття тим, хто, захищаючи спокій на мирних територіях, втратив життя чи здоров’я. Тож і від окремих війсьвослужбовців почула здебільшого негативні коментарі. Адже ніхто не забороняв дітям відзначити такий пам’ятний для них вечір, проте не так пафосно і гучно, що в кінцевому результаті прославило їх в негативному світлі на всю Україну. Дирекція школи дізналась про масштаби святкування лише з того самого відео, яке потрапило в загальний доступ. І, зізнаюся, це вразило мене до сліз… Ще більше засуджую їхніх батьків, які дозволили таку поведінку і вчасно не зупинили своїх дітей від сорому. Тож маю надію, що для дорослих, випускників і нинішніх школярів ліцею, це стане повчальним уроком на все життя, бо сьогоднішня війна має змінити свідомість усіх без винятку українців, — зауважила директорка.
Однак поряд з іншим Маріанна Василівна згадала і про благородний вчинок випускників. На згадку про школу вони на шкільному подвір’ї висадили алею миру, а також зібрали 14 тисяч гривень на підтримку Збройних сил України.
Попри весь шквал негативних емоцій, коментарів давайте спробуємо поглянути на життя ширше. Так, у країні війна. Окупанти завдали Україні і її народові надзвичайно багато горя. Найдорожчі наші втрати — люди, цивільні і військові. Завдання живих — зберегти пам’ять про кожного загиблого. А ще — допомагати захисникам у боротьбі з окупантом. І всі ми, хто більшою мірою, хто менше, але робимо це. Про це ми, журналісти, розповідаємо у кожному випуску газети. Не залишилися осторонь справи дорослих і діти, випускники Сошичненського ліцею. І від того, що вони дозволили влаштувати собі маленьке свято востаннє у товаристві свого класу у час, коли на іншому краї країни гуркотить війна, їхня любов до рідної України, переконана, не змарніла. Хто зна, як складуться їхні долі. Можливо, завтра, за рік, два, п’ять окремим із них доведеться стати на прю з ворогом….
— Бажання окремих людей загнати країну в суцільну депресію є безглуздям, — аналізує ситуацію психологиня ліцею №2 м. Каменя-Каширського Вікторія Пасічко. — Маленькі радощі можуть покращити емоційний стан і це дасть більше ресурсу для роботи, волонтерства чи іншої допомоги армії. Мозок потребує різних емоцій. І не лише горя чи злості, але й задоволення, здорового гумору. Натомість картання себе, що ти в тилу, не спонукають до дії чи кращого самопочуття, а навпаки зупиняють нас і пригнічують. Це точно не допоможе нашим захисникам. Ми стараємося знаходити час навіть на гумор, бо завдяки цьому перезавантажуємося. Це, зокрема, і дозволяє нам бути міцнішим тилом, бо маємо можливість продовжувати боротьбу. Якщо говорити про солідарність з людьми, які через військові дії втратили свою домівку, то краще її виявляти в конкретних діях. Так звані коментатори ситуації, про яку йдеться, жодним чином не подумали, як їхні негативні відгуки можуть позначитися на дитячій психіці, та несуть згубні наслідки. І, нарешті, свідома людина знайде час і для відпочинку, і для громадських справ.
— Частина українців вважає, що розважальні заходи у період, доки в країні гинуть люди, треба скасувати, — говорить директорка центру культури та дозвілля Камінь-Каширської міської ради Алла Глущук. — Втім для свята завжди є місце, навіть під час війни. Тільки треба пам’ятати, завдяки кому воно є можливим. Це об’єднує людей, робить нас сильними, непереможними. Відомі коміки проводять свої виступи на лінії фронту, щоб подібними розвагами підняти настрій та бойовий дух солдатів. В Україні та за її межами наші співаки виступають з концертами на підтримку армії. Розділяють горе, але разом з тим допомагають українцям і зарубіжні митці сцени.
Жити новинами з фронту дуже важко. Для прикладу, така країна як Ізраїль воює вже 40 років, але водночас там безперебійно працюють ресторани і нічні клуби. Має бути адаптація і немає якогось жорсткого правила — усі воюють чи усі журяться. Втім враховувати почуття тих, хто поруч, не означає жити в суцільному стресі.
І на війні співають пісні, тож окремі захисники точно не журяться з приводу проведення свят на мирній території країни. Таку думку висловив камінь-каширець, який стримував наступ російської орди у 2014 році на Сході, а нині боронить державу на Харківському напрямку, командир взводного опорного пункту Богдан Пташник. — Життя гарне і цінне, а ми корисні там, де є, і маємо що захищати. Нещодавно на позиціях батальйону відбувся концерт українських виконавців, які підтримують підрозділ не лише культурно, але й усіляко допомагають спорядженням, продуктами харчування тощо. Ми воюємо не за те, щоб ви вдома ходили понурими. Навпаки, ви маєте будувати життя реальне, в яке хоче після перемоги повернутися кожен солдат. Ось так має бути. Хочу, щоб українці жили тут і зараз. Не лише після звитяги, а сьогодні має бути місце не лише журбі, а й радощам. Нехай люди купують дорогі автівки, їздять відпочивати, відвідують концерти, кінотеатри, дітей не варто позбавляти радості і свята… Щоб сміялись і бавились діти, бо саме заради цього варто жити, воювати, умирати… — підсумував Богдан Пташник.
Леся МІНІБАЄВА.
