Незалежна громадсько-політична газета

Дав Бог народити — допоміг і одружити

Багатодітне подружжя Василя та Єви Прачів із села Добре одружило десяту дитину.  А невдовзі відзначатимуть півстолітній ювілей, відколи самі стали на рушничок щастя.

Обійстя Прачів у Доброму досить легко відшукати немісцевій людині. Достатньо лишень запитати в односельців, де мешкає Коля-Вася, і будь-хто з подорожніх вкаже на їхнє місце знаходження. Що за нетипове ймення, скажете. Та голова багатодітного сімейства відгукується на обидва звертання — як на Миколу, так і на Василя.

unnamed (6)Усе тому, що в 50-х роках минулого століття, коли народився чоловік, при хрещенні нарекли його Миколою. Так записали і в церковній метриці. Втім через декілька років, на момент досягнення хлопцем шкільного віку, взялися виготовляти свідоцтво про його народження. Тоді батько чомусь передумав і записав сина у документах своїм тезкою — Василем. Тож Василем Васильовичем він зветься офіційно, а вдома дружина, як людина побожна, ніжно називає його Миколою на честь ангела-хранителя, бо  так, мовляв, записано у церковній книзі. Але це вже зовсім інша історія…

Давали раду десятьом дітям

Єва Іванівна та Василь Васильович нині живуть розміреним ритмом. У хаті, де раніше було гамірно, сьогодні — суцільна тиша та особливий порядок. Видно тут на славу потрудилися хазяйновиті руки господарів. Здається, ще зовсім недавно двері цього чепурного будинку не зачинялися від постійного руху та дитячих розваг, а тепер, каже пані Єва, зосталися вдвох, а кожен з дітей має свої власні сім’ї.

unnamedЗа майже п’ятдесят років подружнього життя у Прачів народилося восьмеро синів та дві доньки. Через кожні два роки на світ з’являлися нащадки, а одного разу після чотирирічної перерви народилася двійня. Бувало, що дітей пані Єва народжувала прямо в хаті, не встигнувши до пологового. Та цьогоріч подружжя одружило останню дитину — наймолодшого двадцятивосьмирічного Павла, котрий із дружиною мешкає в Луцьку. Лише один із синів побудувався у селі, поблизу батьків, всі ж решта — роз’їхалися по містах.

— Усі наші діти мають свої власні хати, автомобілі. Ніхто з них не курить та жоден і в чарку не заглядає. Серед них немає нікого з поганою вдачею. Діти не гидують будь-якою роботою. Заробляють на життя своєю власною працею та бережуть і наслідують родинні цінності, шанують батьків. Тож чи на свято, чи у будень, коли є багато справ по господарству, вони прийдуть на допомогу усі  гуртом, залишивши свої особисті справи, линуть до батьківського дому, — розповідає мати-героїня, котра отримала поважний статус при президентстві Ющенка.

Трудились самі й дітей до праці привчали

Хтось  покрівлю звести вміє, а хтось – опалення змонтувати, — з гордістю каже пан Василь про майстровитих синів, — свою міцну опору. — Мої сини — на всі руки майстри. Є серед них і зварювальники, і такі, що шпаклівку наносять уміло.  Хлопці майже всі здобули робітничі спеціальності, декотрі мають і вищу освіту. Та знається на будівництві кожен, а відтак допомагають один одному у спорудженні власних осель. Нікого чужого на поміч не наймають. Своїми руками зробили  ремонт і в батьківській хаті. Бо ж і я сам все життя будував житла, коли їздив на заробітки до Росії, важко працював там. По пів року додому не вертався, щоб прогодувати велике сімейство. А дружина, також,  нерідко залишала молодших  дітей  під опіку старших, а сама — на сезонні польові роботи гроші заробляти, — розповів пан Василь.

Праця і Божа поміч — головні цеглинки у фундаменті міцної та згуртованої родини

Виховували та ростили Прачі дітей, а разом з тим тримали чимале господарство: по дві-три корови, чисельне стадо гусей, кури, до десятка свиней. Тепер, коли діти виросли і, здавалося б, настав час відпочити, відрядивши нащадків у самостійне життя, працьовите подружжя все ж не може сидіти без діла. А відтак годують п’ятеро свиней, а ще заклали невеличку плантацію малини. Це новий для селян вид фермерства, втім результатом вони задоволені. Бо з маленького клаптика землі завдяки гарному врожаю виручили певну суму грошей. У наступному році працьовиті газди  планують висадити перспективну та популярну нині ягідну культуру — лохину. Щоб було чим онуків  частувати, адже їх у Прачів аж двадцять три.

Леся МІНІБАЄВА,

село Добре.

ПУБЛІКАЦІЇ

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *