Вже 5 років діє Камінь-Каширська громадська організація ветеранів АТО «Побратим», яка наче дружна родина об’єднала патріотично налаштованих чоловіків та жінок району, котрі завжди готові пожертвувати власними інтересами заради блага Батьківщини. Члени спілки підтримують як ветеранів російсько-української війни, так і тих, хто зараз перебуває в зоні бойових дій.
Про те, чим живе формування нині й що планує реалізувати найближчим часом, розповів «Поліссю» Сергій Шумік – волонтер, секретар та один із ініціаторів створення ГО ветеранів АТО «Побратим». У 2017-му його нагородили відзнакою Президента України «За гуманітарну участь в антитерористичній операції». Впродовж кількох років він організовує та доставляє вантажі для українських бійців у зону АТО/ООС. Найчастіше компанію у таких поїздках йому складають волонтери Дмитро Яков’як та отець Юрій Михайлов.
Як зазначає Сергій, нині в громадській організації, котру очолює Андрій Чурак (його заступник — Валерій Зайцев), є 93 офіційні заяви про членство. Хоча сюди автоматично входять всі учасники АТО, сім’ї загиблих воїнів та волонтери району.
Збір коштів й доправлення на лікування чи реабілітацію ветеранів, їх соціалізація, налагодження співпраці з військкоматом, органами місцевого самоврядування та адміністраціями, залучення бійців до участі у державних пільгових програмах, спілкування з рідними воїнів, піклування про сім’ї померлих і загиблих атовців – лише частина функцій, покладених на спілку. Основні питання, з якими сюди звертаються хлопці, — сприяння отриманню земельних ділянок, їх оформлення. Окрім того, для членів ГО «Побратим» важливо підтримати й тих, хто зараз перебуває на фронті: ризикуючи власним життям, вони везуть гуманітарні вантажі навіть у найгарячіші фронтові точки.
Волинське сало та гриби – делікатеси для воїнів
Цьогоріч на сході країни були лише тричі, каже Сергій. Адже така поїздка обходиться недешево. А люди не завжди реагують на збір, оголошений волонтерами, бо переконані – військовим достатньо тепер платять й вони можуть там самі про себе подбати. Бувало, хтось відмовлявся допомогти, а через деякий час опускав від сорому очі, адже його син вже також потрапив на війну. Хоча, у зв’язку із загрозою вторгнення російських військ із білоруського напрямку, жителі нашого району активізувалися й оперативно зібрали продуктові набори для захисників наших кордонів та роздобули ресурси для укріплення рубежів.
— Так, забезпечення є. Але не всюди однакове. Ви б знали, наскільки психологічно приємні такі візити для солдатів. Коли до них доставляють безліч домашньої смакоти, дитячі листи. Буває, привозимо шашлик, аби створити святковий настрій. Усі, хто зносив продукти, речі, забезпечував пальним, надавав фінансову підтримку, враз стають для військових рідними людьми, однією командою, — наголошує волонтер. – Для хлопців із міст, особливо східних і центральних областей, справжнім делікатесом є волинське сало, вареники, печені пироги та сушені гриби. Кажуть, що таку смакоту дехто навіть вдома не їв. Дякують нашим господиням. Учасники АТО всього-на-всього потребують звичайної поваги та уваги.
За сім років склад гуманітарного вантажу дещо змінився, адже прогресували й тенденції забезпечення військовослужбовців. До того ж, Україна станом на початок 2021 року впровадила майже 300 стандартів і документів НАТО.
— Був час, коли ми й машини купували, гроші на тепловізори та численні медикаменти збирали. Що тільки не везли туди, тоннами. Зараз переважно якусь домашню їжу доставляємо, засоби проти нежитю й застуди. Завжди потрібні маскувальні сітки, адже швидко рвуться. Інколи треба навіть ноутбуки, — пояснює секретар спілки. – Харчування стало нібито дещо кращим, ніж на початках війни. Хто знаходиться на пункті постійної дислокації (ППД), у них більш-менш все нормально. А от ті, хто в землянках та окопах сидять, готують що є. Свіжого м’яса як такого немає, бо відсутні холодильники для його зберігання. А хочеться же й борщ зварити… На фото бачив у декого натівські сухпайки. Але в хлопців наживо ні разу не спостерігав. Останні рази приїжджаємо, а сухпайків у них просто немає взагалі. Тобто їх не видають. Але десь вони є, десь їх багато.
У минулі роки, зауважує Сергій Шумік, забезпечення одягом було дещо кращим: видавали більше комплектів і вони були якісніші, менше зношувались. Якщо говорити про передній край оборони (на ППД інша ситуація), то тут вже й не всюди тепер зустрінеш військовий однострій: в когось «британка» й кеди, а в когось «українка».
Доїхати до земляків не завжди вдається
Співпрацюють камінь-каширські «побратимці» із колегами з інших районів, інколи один одного довантажують. Їдуть у різні точки, не обов’язково туди, де служать земляки.
– Попасна, Бахмут, Авдіївка…. – переглядаючи фото, Сергій намагається пригадати місця, де доводилось бувати. Хоча такі знімки робить зараз вкрай рідко. – Часто до одних і тих самих вирушаємо. Хочеться до своїх. Але не завжди виходить доїхати до хлопців із нашого району, вивантажуємося достроково в іншому місці. Зараз наші краяни рідко напряму звертаються. Перед Пасхою, наприклад, були за Мар’їнкою, в напрямку Красногорівки, за 800 метрів до ворога. З техніки, до слова, у наших бійців було дві «бехи»: одна лише їздила, інша тільки стріляла. І це у гарячій точці!
Стати другим татом для дітей полеглого побратима
Члени спілки виконують також почесну місію супроводу замість тата для діток полеглих та померлих бійців, коли ті йдуть у перший клас.
– Скидаємося з хлопцями, намагаємося придбати ранець, канцелярські товари, спортивні костюми. Частково щось купує військкомат. Вручаємо дітям, фотографуємо на згадку. Минулого року в Камені-Каширському, наприклад, до освітнього закладу 1-го вересня із тортом привітати першокласника приїхало 15 учасників АТО. Завели дитину в клас, рідні не сподівалися на такий сюрприз. Плакали від згадки про втрату й раділи небайдужості побратимів. Разом з ними просльозилися й ми, — зі щемом розповідає Сергій Шумік.
У школах, якщо звертаються волонтери, завжди охоче плетуть маскувальні сітки. Діти готують також листи й малюнки, які пізніше для багатьох військових стають талісманами й душевними ліками.
— Ще в 2014 році привезли бійцям, де служив Василь Гупалик із Пнівного, листи від наших дітей. Про нього свого часу розповідали в багатьох ЗМІ, адже йому з побратимами вдалося підбити 12 ворожих танків. Коли він приїхав у відпустку, його запросили в школу на зустріч із учнями. Під завершення уроку в нього спитали, чи правда, що дитячими малюнками в зоні бойових дій розтоплюють буржуйки. На що Гупалик одразу витягнув листа з кишені, якого постійно носив із собою. Зачитав. Виявилось, що авторка листа навчається в цьому ж таки класі. В усіх на очах виринули сльози, – споминає Сергій. – І навіть зараз в його формі лежить цей лист!
Органи влади не залишаються осторонь питань спілки
Як відмітив волонтер, органи місцевої влади завжди хоча б якось відгукувались на прохання спілки. Зараз співпраця особливо налагодилась, спростилось спілкування. Так, цьогоріч ветерани встановили флагштоки загиблим та померлим воїнам АТО на місцях їхніх поховань. Частину фінансування забезпечили райдержадміністрація і райрада.
— Міськрада також активно включилася в процес: тепер навіть самі запитують, чи нам щось треба. Допомагають зібрати продукти для солдатів, частково покривають витрати на пальне.
У планах – облаштувати сквер, де мають встановити пам’ятний знак Героям Небесної Сотні та загиблим за волю і незалежність України. Земельна ділянка вже виділена, детальний план розроблений, вже є проєкт самого скверу.
З міськрадою намагаємося також розробити систему із забезпечення безоплатного лікування та протезування зубів для членів спілки, хоча б частково покривати витрати.
До того ж, міська рада намагається не залишати поза увагою дітей полеглих військовослужбовців. Представники влади часом відвідують їх із благодійною місією.
Підприємці та священники району неодноразово вносять й свою помічну лепту. Дехто взагалі є активним членом організації ветеранів: бере участь у різних заходах «Побратима», здійснює збір гуманітарного вантажу, доставляє його в зону АТО/ООС.
Зі слів Сергія, існує значна потреба, аби в Камені-Каширському працював спеціальний державний чи приватний кабінет, у якому атовці та їх рідні могли би при необхідності отримати якісну психологічну й неврологічну допомогу. Зазвичай доводиться везти наших хлопців у Луцьк до відповідних спеціалістів.
У рамках соціалізації члени спілки беруть участь у спортивно-оздоровчих заходах громади та області.
Наразі організація ветеранів, діяльності якої 26-го грудня виповнюється 5 років, продовжує збір продукції тривалого зберігання, пального тощо. Адже у планах є ще не одна поїздка до побратимів у зону бойових дій. Тож сподіваються на підтримку від краян й щиро дякують всім, хто завжди відгукується й охоче допомагає спілці.
Іванна Гайдучик,
фото із архіву Сергія Шуміка.
