Ніна Давидюк, завідувачка будинку культури у селі Хотешів, зберігає найдорожчу її серцю сімейну реліквію — вишиту прабабусею дитячу сорочку із понад дев’яностолітньою історією…
У родині Ніни Іванівни жінки поколіннями плекають давні традиції рукоділля. Колись її прабабця по лінії матері, Єфросинія Ладан, вирощувала на власному городі кавуни, щоб згодом виміняти їх на кольорові нитки у місцевих хотешівських євреїв. У вільному продажу таких бракувало, а вишитий одяг, як відомо, мав бути у скрині кожної доброї господині. На власноруч виготовленому домотканому полотні жінка гаптувала сорочки для своїх п’ятьох дітей. Одна із них, що збереглася і до наших днів, є безцінним оберегом для нащадків вже шостого покоління цієї родини.
Історією про непереможну силу, що криється у вишиванці з могутньою енергетикою, Ніна Іванівна поділилася з журналістами районки.
— Червоне — то любов, а чорне — то втрата, журба, — описує свій безцінний оберіг співрозмовниця. — Такими символічними кольорами прабабуся Єфросинія вишила сорочку на смерть рідній донечці, котру в тридцятих роках минулого століття вразила страшна хвороба. На той час моя дев’ятилітня бабуся Марія Новосад, як і багато інших її однолітків в селі, важко занедужала. Надії на порятунок, як переповідала згодом старенька, були марними, адже від цієї пошесті односельці гинули десятками. Про те, що виживе моя бабуся, годі було й сподіватися. Та, на щастя, сталося так, що замість смерті на дівчинку чекало довге життя, впродовж якого вишиванка матері слугувала для неї захистом від усього лихого, чинила опір хворобам. Зрештою, бабуся Марія пішла у засвіти в дев’яносто два роки, залишивши нам у спадок дубову скриню, в якій зберігалися усі багатства її юності — 92 вишиті натрудженими руками сорочки, а серед них і заповітна вишиванка, котра вберегла її від загибелі, — підсумувала свою розповідь Ніна Давидюк.
Давня сорочка і справді таїть у собі нескінченну позитивну енергію, адже її носили діти, онуки і правнуки та праправнуки Єфросинії Касіянівни. Це було вбрання, яке зодягали виключно на свята. На шкільних вечорах сімейство ділилося цікавою історією походження оберегу, яскравого символу усієї родини.
Багатовікову традицію створювати вишиванки продовжила і Ніна Давидюк. Усім своїм дітям, онукам жінка дарує вишивані бісером речі, де кожним стібком вносить свою любов, підтримку та тепло душі. “Мамину турботу збереже сорочка, захистять від лиха хрестиків рядочки”,— з вірою у непереможну силу оберега промовляє моя співрозмовниця.
Леся МІНІБАЄВА, село Хотешів.
