Звучатиме він 24 серпня на головному параді з нагоди 30-річчя Незалежності України у столиці нашої держави — Києві

“Я трубач. І гордий тим!”, — зазначив в інтерв’ю “Поліссю”, знайшовши трохи вільного часу в своєму щільному графіку між репетиціями, талановитий уродженець поліського села Сергій Наумик (на фото), котрий свого часу, ще навчаючись у 7 класі, прийшов у музику на запрошення місцевого шкільного вчителя гри на духових інструментах Василя Ананійовича Менделя.

— Сергію, шкільний оркестр став тією першою сходинкою, ступивши з якої, далі відкрився світ великої музики. Як це було?
— Після закінчення Видертської школи я продовжив навчання у Волинському державному училищі культури і мистецтв ім. І.Ф.Стравінського. Тут я здобув безцінні знання і перший професійний досвід гри на трубі. У складі колективу духовиків училища виступав на різних заходах, сценах. Від почутих бурхливих оплесків втішеної публіки перехоплювало дух. Це спонукало до самовдосконалення, надихало розвиватися. Наполеглива праця над собою стала логічним наслідком вступу на навчання до консерваторії в Амстердамі (Нідерланди). Однак через певні обставини мені не вдалося продовжити кар’єру у Європі. Натомість знайшов більше часу для занять на інструменті. Така наполегливість знову не пройшла даремно, тож у 2015 році я вступив до Національної музичної академії України ім. І.П.Чайковського. Навчаючись у виші, почав працювати у зразково-показовому оркестрі Збройних сил України, у складі якого неодноразово виступав як соліст.
— Складається враження, що ви невиправний трудоголік, який до безтями закоханий у музику та трубу…
— У юності зранку до пізньої ночі я займався на трубі. У такому ж ритмі живу і тепер. Гра на трубі має бути переконливою, адже це досить яскравий інструмент. А в складі музичного колективу, використовуючи відшліфовану техніку, головне завдання — передати задум композитора. Останні ж, здебільшого, ставлять перед музикантами складні й відповідальні завдання.

— Який період у житті можете назвати найбільш плідним у вашій кар’єрі?

— Це, однозначно, була поїздка із симфонічним оркестром у рамках міжнародного проєкту до Великої Британії. У цьому оркестрі я був концертмейстером. Тож ми грали у найкращих залах Манчестера, Ліверпуля, Оксфорда, Едінбурга та ін. Мали гастролі у Франції, Німеччині, Чехії, Польщі — але це були вже інші проєкти та оркестри.

Весною 2018-го я взяв участь у конкурсі до Національного президентського оркестру України і виграв його. Я став учасником почесного музичного колективу країни. Пишаюся, що маю змогу працювати з відомими постатями та справжніми професіоналами своєї справи.

— Окрім президентського оркестру де можна іще почути Сергія Наумика?

— Граю в музичному колективі KyivModernBrass, який організували разом із друзями з училища та консерваторії. Із ними також ми створювали мистецькі проєкти та виступали на різних концертних майданчиках за кордоном.

Крім того здійснив спробу у написанні власної музики. Вийшов такий собі мініальбом «Allmythoughts». У збірці аудіо композицій звучить труба в супроводі фортепіано. Це результат праці нашого творчого тандему з музиканткою із Каменя-Каширського, неперевершеною Марією Андрійчук.

Маю іще багато творчих задумів, одним з яких буде сольний проєкт. Сподіваюся, його вдасться реалізувати вже найближчим часом. Усі мої ідеї підтримує моя дружина Ольга, котра також працює зі мною в оркестрі. Вона не лише є моєю другою половинкою, але й творчою натхненницею.

Спілкувалася Леся МІНІБАЄВА.