Доки найзатятіші господині вишукують нові для себе рецепти пасочок, аби здивувати рідних смаком і фантазією, ми вирішили дізнатися, як великодній хліб колись випікали старші покоління. Коли готували, які інгредієнти використовували і яким рецептам віддають перевагу тепер.
З цими питаннями звернулися до берегині поліських традицій, ідейної натхненниці видертського фольклорного колективу «Криниця» Любові Зубач (на фото). А заодно – почерпнули знання і досвід її мами, 89-річної Ганни Євчук. Руки Ганни Миколаївни ще пам’ятають, як з трепетом виймали з печі цей особливий хліб…
– Після війни білого борошна не було, тому пекли чорну, житню, паску. А оскільки дріждів не мали, то засушували хліб, розробляли на теплій воді і розчиняли на ніч. Зранку замішували без цукру, зверху помазували яйцем. І обов’язково сипали чорнушку. Коли з’явилися дріжджі, біле борошно, то розчину теж робили на ніч, але молоко не кип’ятили, як зараз. Доїли ввечері корову і відразу в тепленьке молоко подрібнювали дріжді, сипали цукор, окремо ложкою збивали яйця і тоді додавали в розчину. Зранку її замішували і обов’язково додавали чорнушку. Паска підростала, помазували яйцем і випікали. Вона була без родзинок, глазурі, ваніліну, але того незабутнього смаку не передати словами. Ми їли її, як цукерки, – ділиться дитячими спогадами і маминими розповідями Любов Зубач. – У порівнянні з кукурудзяним хлібом паска була надзвичайним і дорогоцінним ласунком для нас.
Любов Іванівна пригадує, що коли у 1973-му році прийшла в невістки, то свекруха готувала дві паски. У четвер на ніч розчиняла і на другий день випікала чорну паску із житньої муки. А вже тоді кип’ятила молоко, сипала цукор, збивала яйця і розчиняли білу. Розчину робила суто на дріжджах, додавала трішки цукру, солі й через ніч, у суботу, пекла. Однак в обох святкових хлібах обов’язковим інгредієнтом була чорнушка. І хоча вибір продуктів був не те що зараз, пасочки таки прикрашали. Наприклад, різали на частини соломинки і запихали в хлібину, коли зійшла. Після випікання їх виймали і виходив візерунок із дірочок. Згодом почали оздоблювати колосочками, листочками та квіточками з тіста. А до храму неодмінно несли великі кошики, щоб на тиждень свяченого вистачало: обов’язково чорна й біла паски, клин сиру, кутеник масла, шматок сала, яйця…
Цікаво, що у четвер пасок раніше не пекли. Зараз уже поширена така традиція, але треба вийняти хліб з печі до початку служби в церкві. У п’ятницю теж можна приділити час випічці, якщо встигаєш до виносу Плащаниці. Але багато господинь роблять це в суботу. Моя співрозмовниця пригадує, що старші жінки завжди боялися, аби жодна паска не тріснула, не роз’їхалася, бо це давало знати, що хтось помре, або захворіє. Якщо ж всі паски гарні – буде все добре в цьому році. Тож не дивно, що й нині кожна господиня береже тишу й спокій в домі. А ще, коли ставили паску пектися, тричі підіймали маленьких діток біля печі, примовляючи: «Рости, пасочко, висока, а дитинка – велика».
– Якщо хліб і коровай наші предки замішували з піснями, то до випікання паски обов’язково приступали з трепетом серця, у смиренні, з щирою молитвою і світлими помислами. Бо ж завжди просиш, аби все вдалося. Заглянеш на рівненькі пасочки і тоді вже незмірна радість огортає, – додає Любов Зубач.
Жінка зізнається, за роки спробувала різних рецептів пасок, але все ж практикує готувати розчину на ніч. Об 11-ій годині вечора розчиняє тісто, а зранку о 6-ій встає і замішує. Головне, аби все було тепленьке: і дім, і інгредієнти, і посуд. А найголовніше – настрій і віра.
Рецепт паски від Любові Зубач публікуємо на 16 сторінці цього номера.
Іванна ВЕЛИЧКО,
село Видерта.
