Їхній досвід, так само як і помилки, можуть бути корисними для громад району
Любешівська об’єднана територіальна громада серед громад Камінь-Каширського району утворилася ще у 2017 році. Вона, як і Камінь-Каширська, є однією із найбільших в Україні. До її складу увійшов 41 населений пункт. Площа громади становить 1250 кілометрів квадратних, а чисельність жителів – 31484 особи. Межує громада із Прилісненською та Камінь-Каширською громадами, а також з громадами Рівненської області. На півночі територією Любешівської ОТГ пролягає кордон із Республікою Білорусь.
На місцевих виборах 2020 року головою громади її жителі вдруге обрали Олега Куха (на фото). Днями журналісти «Полісся» відвідали Любешів та поспілкувалися з Олегом Івановичем про те, чим живе та як розвивається Любешівщина, на що тут роблять ставку та чи змінилося щось в житті громади з часу входження її до Камінь-Каширського об’єднаного району.
“Ми маємо стратегію розвитку до 2025 року”
— Олеже Івановичу, Вас вдруге обрали головою Любешівської громади. Ви були впевнені у своїй перемозі?
— Я вважав, що маю шанси на перемогу. Розуміючи ситуацію, аналізуючи підтримку, ті кроки, які вже були зроблені як керівником громади, досить впевнено ішов на вибори. І виборча кампанія особисто для мене була не складною. Я не вагався — іти на вибори чи ні. І в першу чергу через те, що дуже багато процесів, які були розпочаті, знаходилися в активній фазі і їх потрібно було завершити. Тож робота триває.
— А чи простіше керувати громадою в другій каденції?
— Я б сказав комфортніше, бо вже зрозумілі цілі, пріоритети і окреслений шлях, яким потрібно рухатися. Вже зрозуміло, яких зусиль треба докладати, щоб те чи інше завдання було реалізоване.
— Які ж завдання для громади сьогодні першочергові?
— Ми маємо стратегію розвитку до 2025 року. І це важливо та дуже добре. Але темпи реалізації запланованого залежать великою мірою і від економічної ситуації в державі. Так, наприклад, ми мали намір залучити кошти державного фонду регіонального розвитку на будівництво сучасного спорткомплексу у Любешові. Але оскільки на ДФРР виділено коштів вдвічі менше, аніж планувалося, для Волині сума на реалізацію проєктів також зменшиться. Відповідно із 24 проєктів, які Волинська область подавала до Мінрегіону, будуть фінансувати лише 7. Наш спорткомплекс випав із переліку.
І взагалі, ще коли минулий рік був для нас більш зрозумілим, то цьогоріч важко будь-що спрогнозувати. Ми бачили, які плануються витрати у 2020-му із ДФРР, соцеконому, яка буде інфраструктурна субвенція, а її Любешівська громада мала отримати ще 9,6 мільйона гривень. Але через пандемію COVID-19 держава, так би мовити, все згорнула в один кошик для боротьби з коронавірусом. Ми ж на місцях в авральному режимі почали купувати рукавиці, маски, інші захисні та дезінфекційні засоби для наших медичних та інших установ — починаючи від територіального центру і закінчуючи структурними підрозділами селищної ради. На це витратили близько 200 тисяч гривень. Виділяли пальне рятувальникам на проведення дезінфекції, оповіщення населення, поліцейським — на пальне, забезпечення роботи карантинних блокпостів.
Тим часом згадані вище кошти із «загального кошика» державного бюджету центральна влада почала спрямовувати на дороги. Я погоджуюсь, що гроші потрібні були на боротьбу з пандемією, але я не погоджуюсь, що за них повинні були будувати дороги, залишаючи не забезпеченою нашу медицину. І не розумію, чому дороги будують за рахунок громад, в тому числі Любешівської, тобто за рахунок, зокрема, тієї інфраструктурної субвенції, яку вони мали отримати на розвиток.
За два роки — 39 проєктів в галузі освіти, культури, медицини…
— Та все-таки скільки Ви встигли отримати інфраструктурної субвенції відтоді, як добровільно створили об’єднану територіальну громаду? Чи були готові розпоряджатися тими коштами та на що витратили?
— Любешівська громада отримувала субвенцію у 2018-му та 2019-му. Загалом її сума склала понад 20 мільйонів гривень, за які реалізувала 39 проєктів в галузі освіти, культури, медицини, а також дорожньої інфраструктури, освітлення. У перший рік ми отримали 12,5 мільйона гривень і за неї придбали різну техніку для комунальників. У цьому була потреба, але сьогодні, можливо, ці кошти витратили б й інакшим чином. Тоді такої можливості не було. Бо ж для того, щоб спрямувати на щось кошти, мають бути відповідні проєкти та підготовлена вся документація. Цього у нас не було. Але протягом 2018-го року ми зробили певні напрацювання на наступний і вже у 2019-му, отримавши понад 11 мільйонів, провели реконструкцію приміщення центру культури та дозвілля, тротуарів, вулично-дорожньої мережі, освітлення, провели ремонт в окремих закладах культури та освіти. У 2020 році очікували отримати 9,6 млн грн, мали чіткі плани, підготовлені проєкти для реалізації їх, але коштів так і не отримали. А хотіли провести капітальний ремонт приміщення для ЦНАПУ (він у нас діє, тільки не відповідає усім вимогам). Ми не встигли по співпраці з U-LEAD, хоча були всі шанси і намагання, і зробили величезні кроки в цьому напрямку. У 2018 році зустрілися з керівництвом, це був останній рік роботи цього проєкту, коли надавалися кошти на реконструкцію чи будівництво. У 2019 та 2020 роках проєкт пропонував лише обладнання. Але оскільки в нас не було приміщення, говорити про обладнання ми вже не могли.
— Зрештою поступ та розвиток у громаді залежить і від правильного формування та розподілу бюджету. Як Ви підходите до цього питання?
— Зрозуміло, з ретельним аналізом потреб та можливостей. Але щоб робота не перетворювалася на хаос, для депутатів-новачків при їх бажанні ми організовуємо певний підготовчий процес. Бо ж до ради дійсно часом приходять люди, які не є фахівцями у фінансовій справі. А для повноцінної роботи депутата треба, щоб він володів певними принципами, мав уявлення бюджетного процесу хоча б на рівні початковому, щоб реально міг бути корисним для своїх виборців. Тому і не лише в питаннях фінансової грамотності, а й інших, наприклад, земельних, фахівці виділяють час, сідають і розбираються.
Проєкти — додатковий резерв розвитку
— За певними показниками Любешівська громада посідає гарні позиції у рейтингу успішності серед громад України. У минулому році Ви отримали друге місце в конкурсі «Кращих практик місцевого самоврядування», зокрема, за практику «Впровадження інноваційних механізмів залучення громадськості до розподілу коштів селищного бюджету». Але якщо говорити загалом, що корисного вдалося зробити, які проєкти вдалося реалізувати від початку створення об’єднаної громади?
— У нас був створений відділ проєктної діяльності і розвитку економіки. Маємо спеціаліста, який займається цим напрямком. Отже брали участь у проєктах Програми «U-LEAD з Європою». Виграли конкурс на партнерство в проєкті, який впроваджують компанія GIZ за дорученням Федерального міністерства економічного співробітництва та розвитку Німеччини (BMZ) і Асоціація малих міст України. Отримали певне тепловізійне обладнання і запровадили систему щоденного отримання даних щодо тих чи інших витрат у деяких наших майнових комплексах (школи, центр кульутри і дозвілля щодня надають інформацію про споживання електроенергії, теплової енергії). Тепер в цілому по цих установах спостерігаємо три відсотки економії.
Вдалося реалізувати проєкт із гміною Глуськ Люблінського воєводства, спрямований на формування добровільних пожежних дружин. У результаті проводилося кілька навчань, ми отримали обладнання, пожежні рукави, гідравлічні ножиці, домкрати, пожежний автомобіль, який, на жаль, сьогодні ще знаходиться в Польщі у зв’язку із закритими кордонами через коронавірус. Хоча документи на отримання гуманітарної допомоги вже оформили.
Реалізували проєкт по галузі освіти, за яким був створений освітній центр в селі Деревок. Все облаштували для того, щоб діти мали можливість проводити заняття екологічного напрямку.
А загалом ми є переможцями 10-ти міжнародних проєктів.
“В роботі дрібниць немає”
— Ми зауважили суттєві зміни благоустрою у центрі громади: тротуари, дороги, вуличні вказівники…
— В роботі дрібниць немає. Важливо все. Для того, щоб зрозуміти, що потрібно робити, треба спілкуватися. Чути, розуміти потреби громади і якщо завжди відкладати реалізацію дрібних потреб, це призведе до того, що ми завжди будемо планувати глобальне, велике, а на дрібниці не вистачатиме ні грошей, ні часу. Тому ми проаналізували і вирішили, що треба розвиватися попри те, що ми – найвіддаленіший регіон біля білоруського кордону, і розвивати передусім центр громади. Нас багато критикували і за використання інфраструктурної субвенції, зокрема, за те, що непропорційно використовуємо кошти на всі території, а більшість зосереджуємо в Любешові. Але я вважаю, що центр має бути центром.
— Знаємо, що громада вирішила особливу увагу приділити безпеці в населених пунктах. Зокрема, у селищі встановили камери відеостеження.
— Так, у 2019 ми почали реалізовувати програму «Безпечна громада». Створили центр безпеки громадян, де облаштували відеоспостережний пункт. Встановили у Любешові 14 відеокамер, зображення з яких надходить на сервер цього центру. Паралельно облаштували спостережний пункт і в поліцейському відділку. Правоохоронці отримують картинку на встановлені в них монітори, а, отже, мають змогу раптом що одразу реагувати. Сьогодні скажу, що це ефективно. Маємо випадки, коли наявність відеоспостереження допомогла встановити порушників. Це точно працює. Бо ж навіть якщо населення просто знає, що територія під відеонаглядом, це стримує від вчинення порушень. Відтак у цьому році додатково плануємо встановити ще 11 відеокамер. Зараз проводиться робота із суб’єктами господарювання, щоб і вони долучилися до реалізації цієї програми. А ще плануємо розширювати географію встановлення відеокамер і в інших населених пунктах. Попри те, що це і затратно для громади — обслуговування однієї відеоточки коштує 300 гривень в місяць (послуги інтернетпровайдера).
— А чи впливає якимось чином на життя громади сусідство із Білоруссю? Чи не викликає це певних пересторог? Імовірно користуєтеся можливістю транскордонної співпраці?
— У нас є населені пункти, які вважаємо тупиковими — далі немає дороги, лише ліс, а за ним інша держава. І є певна специфіка нашої роботи через присутність військової частини, а саме підрозділу держприкордонслужби. У нас діють режимні обмеження (при зборі грибів, ягід: є вимога носити із собою копію паспорта), але налагоджена співпраця між керівництвом підрозділу та старостами таким чином, що жителі майже не відчувають якихось незручностей від цього. Крім того селищна рада щорічно підтримує прикордонний підрозділ, забезпечуючи необхідними елементарними речами, запчастинами, паливно-мастильними матеріалами.
Із Білоруссю у нас була співпраця. Були спільні виступи творчих колективів, спортивні зустрічі. Білоруські команди брали участь як мінімум у трьох турнірах, що відбувалися у нас. Ми мали діалог. І, я думаю, зі зняттям карантинних обмежень співпраця в галузі культури і спорту продовжуватиметься. Принаймні хочеться з оптимізмом у це вірити. Білорусь— офіційно дружня держава. її президент декларує дружні відносини і підтримку України і в питаннях Донбасу, і Криму. Але одночасно бачимо присутність російських військ на території Білорусі.
“Шукаємо зацікавлених сільськогосподарських виробників”
— Не можемо сказати, що на Любешівщині розвинена промисловість. У вас значну частину займає природо-заповідний фонд, де вести бізнес складно. Знову ж таки використання сільськогосподарських земель — теж справа порівняно затратна, їх часто підтоплює. На що громада ставить акценти?
— Для розвитку сільського господарства у нас ресурси є. Шукаємо інвесторів. Ми вже отримали у власність громади близько 7 тисяч гектарів, тобто всі землі, які інвентаризовані. Готуємо лоти на аукціони, щоб знайти зацікавлених сільськогосподарських виробників. А ще є близько 3-4 тисяч гектарів не інвентаризованих та не переданих у комунальну власність і над цим активно працюємо. З боку населення часом виникають питання щодо випасів. Мовляв, ми тут випасали корів, а чому тепер ці площі хтось обробляє. Просто в нас дуже часто пасовище за рішенням загальних зборів не розпайовували, залишали як колективне пасовище і не реєстрували його. Намагаємося знаходити компроміс з орендарем. І найбільший виробник «Стохід нова агро», навіть якщо пасовища і не зареєстровані, погоджується залишати площі поки що для випасу корів, поголів’я яких, на жаль, постійно зменшується.
Сьогодні у нас одночасно реалізується як мінімум 4 великих інвестиційних проєктів, які будуть використовуватися для ведення підприємницької діяльності. Я вважаю, що це показник. Бізнес вірить, що все нормально, знає, що місцева влада йде назустріч.
А ще громада відвела земельну ділянку у Любешові і вже віддала в оренду для будівництва багатоквартирних будинків. На площі 3 гектарів має збудуватися 10 багатоквартирних будинків. Це важливо для селища, бо у ньому немає землі для виділення під індивідуальне житлове будівництво. Працюємо над розширенням меж центру громади, але через розпаюванням сільськогосподарських земель під Любешовом його просторовий розвиток став неможливим. Другий рік триває робота над генеральним планом селища.
“Населення не дуже позитивно ставиться до намірів видобутку бурштину”
— Для розвитку громади важливим є і питання наповнення бюджету.
— У нас давно назріла проблема з легалізацією піщаного бізнесу, вирішення якої дасть додаткові надходження у бюджет громади. Адже піщаного кар’єру ми не маємо. Вважаю серйозним кроком вперед у цьому плані переговори із суб’єктом підприємницької діяльності, який має намір виготовити відповідну документацію на видобуток корисних копалин – піску. Приватна структура, яка отримає відповідні дозволи в держгеонадрах, отримає в оренду комунальні землі, буде добувати пісок та сплачуватиме у місцеву казну рентну плату за видобуток та за користування земельною ділянкою само собою.
— А як бачите перспективу видобутку на території Любешівської громади такої корисної копалини як бурштин?
— Якщо видобуток будь-яких корисних копалин, які знаходяться у нас на території, буде корисним для громади зі зрозумілим процесом, я тільки за. Я спілкувався з «Волиньприродресурсом». Є такі передпроєктні пропозиції розробки бурштинових покладів на площах, що знаходяться в межах нашої громади. Але залягання цієї копалини у нас зовсім не таке, як на Маневиччині. Це по-перше. В Маневичах така діяльність може проводитися відкритим способом на невеликій глибині з подальшою рекультивацією. А по-друге, я хотів би бачити, чим все закінчиться, що ми отримаємо в результаті після рекультивації. Це не обов’язково має бути посаджений ліс. Це може бути якесь водне плесо, але має бути щось, а не просто пустеля, все перерито і забуто. Тому і населення не дуже позитивно ставиться до намірів видобутку бурштину, бо не бачить кінцевого результату. Можливо, з часом це стане якось більш зрозумілим.
— А як у громаді працюють над легалізацією бізнесу?
— Так як і всюди. Зараз в умовах карантину про легалізацію і “закручування гайок” на фоні обмежень, заборон втручання в діяльність суб’єктів господарювання якось не з руки говорити. У нас є єдиний механізм, важіль впливу — роз’яснювальна робота. Це дається з трудом. Хтось нас чує, хтось не зовсім, ми спостерігаємо. Є періоди масового припинення підприємницької діяльності, а є, навпаки, періоди реєстрації і відкриття. Тому, вважаю, в даному процесі має бути більш жорстка позиція держави. Ми не можемо без кінця говорити, роз’яснювати. Проходимо це вже багато років. Остаточний крок, який би змусив реєструвати найманих працівників, має бути від держави.
— Чи розповсюджений у вас, зокрема, пилорамний бізнес? Наскільки він легалізований?
— Правду кажучи, протягом останніх пів року, очевидно, внаслідок певних змін в лісовій галузі, спостерігається призупинення діяльності пилорам. Хоча найбільше пилорамний бізнес розвивається в Залізниці, Лобні, Міжгайцях. Тут в один із періодів було 72 пилорами. Це в трьох селах, де загалом біля 3 тисяч населення. Сьогодні із тих пилорам, що працюють на Любешівщині, відсотків 80 є легальними.
Без непопулярних рішень теж не обійтися
— Олеже Івановичу, а чи доводилося заради успішності громади іти на якісь непопулярні рішення?
— Так. Сьогодні скрізь на чолі кута – економіка, гроші. Тому доводиться все ретельно рахувати і робити певні висновки. Візьмімо освіту. Без оптимізації шкіл нам не обійтися. Її ми розпочали ще у 2015 році. Поступово повністю закрили 3 школи. Це школи, в яких було по 11 чи 8 учнів. Ряд шкіл перевели з однієї категорії в іншу. І в цьому році цей процес буде продовжуватися. У нас є Шлапанська школа, в якій навчається менше 25 дітей. Вона абсолютно не може сьогодні забезпечити потреби ні учнів, ні батьків, ні педагогічного колективу. Завдання місцевої влади — показати це, створити всі умови для того, щоб ці діти могли навчатися в іншому навчальному закладі, який є більш наповненим, більш повноцінним. І ми це будемо робити. І я точно не прихильник твердження «немає школи — немає села». У нас є такі приклади, де є школи і село “всихає” з тих чи інших причин. Для прикладу, село Деревок. Великий населений пункт, який має історичне коріння, йому не менше 500 років. У свій час село було одним із найбільших на території нашого району, але у нас сьогодні немає розуміння чи в наступному навчальному році тут набереться перший клас. А школа велика. Розрахована на 350 учнів. Сьогодні в ній навчається лише близько 130. Стан школи хороший. Кілька років тому була повністю замінена покрівля. Тим часом у Бихові двозмінне навчання. Там заклад потребує розширення приміщення.
У Лахвичах у нас одна з найпроблемніших шкіл. Вона знаходиться у 6 навчальних корпусах. Це старі дерев’яні будинки, яким по 70 років. Вони перевезені. І ми маємо за 7 кілометрів Люб’язівський ліцей, опорний навчальний заклад, який може ще приймати дітей. Чому не вирішувати питання? Це непросто, бо в Лахвичах приблизно 78 дітей, але старші класи, я думаю, все ж потрібно довозити.
— Чи маєте достатньо шкільних автобусів для довезення здобувачів освіти?
— Станом на сьогодні ми не залучаємо приватних перевізників для цього. Поки що автопарк достатній. Ми поновлювали його і могли б у цьому році знову придбати автобус, але не на умовах співфінансування 50 відсотків. Хоча б 30. Очікуємо, що такий порядок буде змінений. Але не виключаємо, що для перевезення шлапанських дітей до сусіднього навчального закладу могтимо укладати договори із приватними перевізниками.
Медицина громади переживає випробування реформами
— А як у вас вирішилося питання із ФАПами? Адже, як відомо, Національна служба здоров’я поставила вимогу інклюзивної доступності усіх закладів, що входять у мережу первинки. У якому ж вони стані, всі ми розуміємо. І неважко порахувати, скільки потрібно коштів на те, щоб привести їх у відповідність з вимогами.
— Наша первинка вивела зі структури усі заклади, які нереально в такі короткі терміни зробити інклюзивно доступними. Загалом таких 11. Їх перевели у медичні пункти тимчасовго базування. Але населення не відчуло ніяких незручностей. Ці зміни більше торкнулися працівників. Кількох з них попереджено про скорочення. Але разом з цим зауважу, що первинка сьогодні дуже відрізняється від первинки у 2015 році. Коли у нас був лише один автомобіль, який міг доїхати до Луцька, і кілька УАЗів. Зараз зовсім не те. За два минулих роки ми збудували або реконструювали 5 амбулаторій. Дві нових звели за кошти державної субвенції на розвиток сільської медицини. І три реконструювали за кошти Світового банку. Всі вони мають нові автомобілі.
На шляху реформування тепер вторинка. І у мене є питання до своєї лікарні. Якщо років 20 тому у нас приймали 650 пологів, то сьогодні їх лише 220. А штатні одиниці не зменшилися. Значить треба щось міняти. А ці процеси оптимізації, реорганізації ЦРЛ мають призвести до ефективної роботи, ефективного використання приміщення.
— У вас знову порушується питання створення відділення гемодіалізу. Які стосовно цього потреби, можливості і реальний стан речей?
— Питання складне. Розуміючи, що кількість хворих, які б обслуговувалися в ньому, у нас лише 12 чи 13. Це величезна проблема у людей. Це два дні в тиждень вони повинні присвятити процедурі. Але чи варто у Любешові робити таке відділення, коли воно вже є Камені-Каширському та Маневичах, ще треба проаналізувати. Бо ж ціна питання — більше двох з половиною мільйонів на реконструкцію приміщення та забезпечення в ньому всіх необхідних умов. Обладнання, я так розумію, є можливість забезпечити через державну програму. Ми це вже з народним депутатом Іриною Констанкевич обговорювали. Але знайти кошти на реконструкцію приміщення у 2021 році громада не зможе. Враховуючи нинішню ситуацію джерел фінансування не бачу і в 2022-му, без коштів із державного бюджету точно не потягнемо.
До речі, на час локдауну, коли припинили рух громадського транспорту, ми організували доставку цих хворих на гемодіаліз, куди кому треба: кілька до Каменя-Каширського, а кілька в Маневичі. Тож треба порахувати, можливо, такий варіант буде дешевшим для громади, аніж робити своє відділення. Можливо, ми повернемося до питання додаткової доплати за проїзд.
Район створили, запитання залишились
— Олеже Івановичу, чи змінилося щось в житті громади з утворенням Камінь-Каширського об’єднаного району? Любешівці відчули якісь зміни після впровадження нового адміністративно-територіального устрою? Якось це вплинуло на громаду? Чи їй однаково?
— Теоретично створення району, як адміністративно-територіальної одиниці, не повинно бути відчутним для населення. У нас громада — на базі колишнього району. Тому всі установи соціального напрямку ми маємо, жителі, які користувалися медичними послугами у Камінь-Каширській ЦРЛ, і зараз користуються. Єдине, що громада сьогодні наділена повноваженнями, можливостями, функціями, ресурсами таким чином, що адміністративно не залежить від умовного центру, який не наділений повноваженнями розпорядника коштів. Так, ми розуміємо, що є обласний бюджет, який може залучатися до співфінансування місцевого бюджету, який може передавати ті чи ніші субвенції, і є державний бюджет. Просто потрібні зміни до Конституції, щоб ми могли розуміти, що таке район і чим він має займатися, має бути розмежування повноважень між базовими одиницями і регіональними, адміністративними, територіальними. Наприклад, ми не розуміли, що буде відбуватися з вторинкою. Ми чули дискусії спеціалістів, що вона буде у повноваженях майбутніх районів, що інфраструктура, яка сьогодні знаходиться поза компетенцією територіальних громад, зокрема, не комунальні дороги, буде передана на баланс районів. Але це сьогодні ще не зрозуміло, тому не готовий коментувати. Але переконаний, що правильніше те, що зменшили видатки на органи управління, зменшивши кількість РДА, адже функції передані громадам.
Поряд з цим не зовсім погоджуюсь з рішенням про ліквідацію любешівської баклаболаторії. Отримав інформацію про те, що вона буде лише в Камені-Каширському. Але ж господарчі процеси нашої лікарні з нею пов’язані. Щодня там робляться якісь аналізи, експертизи, висновки. Якщо це буде лише в Камені-Каширському, я говоритиму про це в РДА, щоб залишити як мінімум на сьогоднішньому рівні організацію роботи.
Так само турбує трансформація і з поліцейськими відділами. Після того, як створився район,у Любешові у відділі поліцейської діяльності ліквідували підрозділ, який займається кримінальними питаннями, дізнанням і так далі. Кількість працівників із 38 зменшилася до 28. Така тенденція може призвести до того, що нам доведеться створювати муніципальну поліцію.
“Соціальна громада” — це добре
— А щодо соціальних питань. У вас працює «Соціальна громада»?
— Так. Уже другий рік. Ми отримали з держбюджету на неї навіть деякі кошти, частину оргтехніки для забезпечення роботи, в цьому році докупили ще. Але суть і не зовсім в цьому. Сьогодні в нас уже кожен населений пункт, де була сільська рада, має «Соціальну громаду». Через неї жителі на місці отримують послугу. А ще минулого року «Соціальна громада» працювала лише в 7 старостинських округах. Старости та адміністратори відчули, що це складно, багато роботи, на підготовку однієї справи іде багато часу. Але зрозуміли, що при наступному зверненні людини буде легше, бо в базі вже будуть готові документи. І люди вже відчули, що це зручніше. Спочатку скаржилися, коли були відмови, але тепер розуміють, бо адміністратор просто приймає документи, а соцзахист відповідає за призначення. Таким чином забрали можливість спілкування людей з посадовими особами, які приймають рішення. І це правильно, адже таке спілкування призводить до нехороших речей.
Тобто загалом рухаємося у правильному напрямку.
Тетяна ПРИХОДЬКО,
селище Любешів.
