Виповнилося 50 років, відколи на посаді директора Гуто-Камінської школи (тепер — гімназії) беззмінно трудиться Олександр Никифорович Монець.
«Інакше я сьогодні не уявляю, ким би став. Руки також вмілі до фізичної праці, техніки, але більше не знаю, де б себе зміг проявити. Я реалізувався тут. За роки ніхто не дав мені жодного зауваження щодо виконання обов’язків директора. Але горджуся знаннями учнів. По тому, як вони продовжують навчання, здобувають вищу освіту і влаштовують своє життя, я оцінюю свою роботу. Найвища цінність – якість знань. Я за неї завжди воював, боровся, сварився, домагався і, думаю, це було правильно», – говорить 81-річний Олександр Никифорович, на директорській ниві якого нещодавно життя поставило упевнені 50. Цей золотий час ювіляр ввірив Гуто-Камінській школі І–ІІ ступенів (нині – гімназія).
Він переступив поріг цієї школи у 6-річному віці за компанію із старшою сестричкою і навіть уявити тоді не міг, що присвятить їй усе свідоме життя. А вже в 17 став вчителювати. Спочатку викладав у селі Воєгоща, а потім повернувся у рідні стіни. Пропрацювавши 14 років учителем хімії і біології, сповнений запалу Олександр Монець обійняв посаду директора. Каже, бувало всяке, але роботи завжди вистачало. Бо ж у зведеній ще за Польщі школі навіть спортивного майданчика в ті дні не було. З цього й розпочав свою роботу. Потім взявся добудовувати класи, аби діти не навчалися у дві зміни. За рік тут постало три новенькі класні кімнати, будматеріали на які директор возив власним автомобілем. Пізніше ще обладнали їдальню. Шкільне життя завирувало…
Олександр Никифорович зізнається, що планував добудувати ще одне крило, але змінилася влада і складно було дістати документи на матеріали. Все ж колись не питали грошей – аби папір був. А зараз, сумно зауважує, все навпаки. Проте, видається, будь-які господарські клопоти досвідченому директорові тільки в радість. Не минає жодного вихідного дня, аби він бодай двічі не зайшов на шкільне подвір’я. У пам’яті – усі справи і важливі цифри, на стінах – нагороди, ще з сотня грамот і подяк – по шухлядах. Але найбільше гріють учительське серце любов і приязність вихованців: випускники завжди заходять до школи, діляться успіхами і цікавляться життям своїх наставників. І найменші учні щодня навперебій звіряються з Олександром Никифоровичем своїми відкриттями. Ставши випускниками, вони також подарують школі на згадку вишитий рушник, на якому вигаптують свої імена. Така традиція живе в Гуті-Каміньській уже чверть віку.
За пів століття Олександр Монець пропустив крізь себе усі реформи освіти і може дати їм об’єктивну оцінку. Утім, каже, головне – не програма, а бажання і вміння працювати. А що сам змалку звик до якісної роботи, то відповідальності та результативності навчає і своїх колег. Щоправда колектив у цій маленькій, але по-домашньому затишній, гімназії завжди був невеликим. Нині тут викладає 16 вчителів, а в цілому за педагогічну діяльність Олександра Никифоровича пропрацювало 186 осіб. Директор з поважним досвідом пригадує, що коли прийшов у Гуту-Камінську вчителювати – навчалося 152 учні, а зараз набирають максимум 70. А все тому, що молодь виїжджає. Проте ювіляр оцінює це позитивно – діти отримують гарну базу знань. З випускників у селі фактично ніхто не засиджується: продовжують навчання у ліцеях, поступають у виші, технікуми, роз’їжджаються по світу. Олександр Никифорович гордиться своїми учнями, наче рідними дітьми. Тішиться й тим, що протягом кількох останніх десятиліть учні ставали призерами олімпіад різних рівнів і гімназія займала першість за успішністю серед шкіл І-ІІ ступенів, а загалом серед закладів освіти району не опускалися нижче 7 позиції.
– І зараз нам розповідають, що малокомплектні школи не дають якісних знань. Брехня! Якщо ти хочеш працювати, то в такому закладі освіти ще й краще навчати – з кожною дитиною комунікуєш, – обурюється вчитель із 64-річним стажем. І з великою любов‘ю розповідає журналістам про кожен клас. До слова, улюблену хімію закоханий у свою професію Олександр Монець викладає і сьогодні.
Іванна ВЕЛИЧКО,
село Гута-Камінська.
