Якщо рухатися дорогою з Ковеля до Каменя-Каширського, то на початку міста можна побачити монументальний в‘їзний знак. Ця композиція містить скульптуру чоловіка в робочому одязі, котрий відведеною вбік правою рукою ніби запрошує подорожуючих до міста. Поруч знаходиться стилізована вежа фортеці – символу Каменя-Каширського. Знизу – напис: «Камінь-Каширський. Заснований у 1196 р.».
Схожий за тематикою знак стоїть на в‘їзді в Камінь-Каширський район у селі Запруддя.
Обидві скульптури належать до пам‘яток мистецтва монументального соцреалізму (нині все частіше називають модерністичне мистецтво), історія якого має межі – 1930-1990 роки.
У Камені-Каширському є ще ряд скульптур у цьому стилі. Це пам’ятник воїнам, партизанам, підпільникам, загиблим у Другій світовій війні або обеліск Слави (розм.) на вулиці Шевченка, «Воїн-визволитель» на міському кладовищі, «Робітник» на території колишньтого РТП на вулиці Ковельській, «Зварювальник» і «Робітники» при вході до вищого професійного училища, «Школярка із дзвоником» на подвір‘ї НВК «ЗОШ І-ІІІ ст.- ліцей» №1 ім. Є. Шабліовського. Крім того, до переліку пам‘яток соцреалізму належать встановлені у багатьох селах району монументи на честь загиблих воїнів у роки Другої світової війни.
А чи бачили ви, якими чудовими мозаїчними панно оздоблена автобусна зупинка в селі Бузаки?! Точна дата його створення не відома. Деякі очевидці розповідають, що в середині 1970-х років зупинка вже була оздоблена мозаїкою.
Бузаківське панно «Глухарі» належить до монументального декоративно-прикладного мистецтва. На обох бічних зовнішніх стінах будівлі барвистими кусочками смальти майстерно викладені птахи. Глухар (глушець) занесений до Червоної книги України. Тому це панно з початку створення, окрім естетичного значення, носить просвітницький характер. До речі, всередині зупинки міститься ще одна великих розмірів мозаїка: на ній зображено коренисте розлоге дерево, до якого з обох сторін летять птахи. Щоправда, стан його збереження набагато гірший, аніж двох попердніх. Воно пошкоджене багаторазово наклеєними оголошеннями й рекламами та втратами фрагментів мозаїки.
Загалом, це мистецтво не з дешевих, позаяк смальта має високу ціну. Якщо мозаїка виконана правильно, за технологіями, то вона може сотні років зберігати свій колір, – стверджують спеціалісти.
Ще один твір монументального декоративно-прикладного мистецтва зберігся в колишньому клубі державного лісгоспу. «Лукаш і Мавка» – така назва великого кольорового вітражу, що прикрашав колись сходовий майданчик приміщення. На жаль, частина його вже втрачена.
Нині нам не відомі автори згаданих пам‘яток, окрім обеліска Слави, створеного в 1959 році скульпторами Богданом Романцем і Дмитром Крвавичем та архітектором Анатолієм Консуловим.
Можна припустити, що виконані вони митцями Львівської школи скульптури та декоративно-прикладного мистецтва. Таких майстрів випускала (й нині готує) Львівська національна академія мистецтв і Львівський державний коледж декоративного та ужиткового мистецтва ім. Івана Труша.
Невідомі й роки створення пам‘яток. Зважаючи на загальні тенденції розвитку монументального мистецтва соцреалізму, гіпотетично датою їх створення можуть бути 1960-1980 роки.
Згадані пам‘ятки є частиною культурної спадщини українського народу і потребують збереження.
Наталія Пась, директорка Камінь-Каширського краєзнавчого музею.
