Чемпіонка України із рукоборства та срібна призерка світових змагань із армреслінгу Олена Кузьмич із Дольська (Любешівщина) відома не лише на теренах Волині. Тендітна двадцятисемирічна дівчина — суддя міжнародної категорії з армреслінгу, очолює національну професійну лігу рукоборства, організовує міжнародні турніри та судить змагання найвищого світового рівня. Свого часу вона змінила буденні звички через прагнення стати успішною в улюбленій справі. Варто зазначити, що у складі професійної ліги суддів світу найвищу кваліфікацію мають лише шестеро — представники Малайзії, Польщі, Латвії, Росії, Канади та України (в особі Олени Кузьмич). Арбітри такого рівня обслуговують професійні турніри найвищої категорії та армфайт — (шестираундовий поєдинок між двома атлетами).
Нині Олена проживає в Києві. Напередодні її вибуття до Франції, де працюватиме арбітром на кубку світу IFA та професійної вендетти, ми поспілкувалися з Оленою в телефонному режимі.
— Олено, як розпочався твій шлях в обраний вид спорту?
— Після восьмого класу я вступила до Маяківського лінгвістичного ліцею, де поглиблено вивчала іноземні мови. Саме тут я вперше познайомилась з армспортом. Зазначу, що в шкільні роки займалася легкою атлетикою. Якось прийшла на тренування і побачила, як хлопці стоять біля якогось чудернацького столу, борються на руках. Тож вирішила спробувати і свої сили. Рука була сильною, адже багатьом відомо, що життя в селі нелегке. Наша родина тримала чимале господарство, обробляла землю. Працювали з татом вдвох, відтак м’язи було де накачати, напрацювати міцну фізичну форму. Спеціальної підготовки в мене не було, проте я змогла гідно поборотись і Анатолій Кмитко, мій перший та єдиний тренер, запросив мене відвідувати секцію. Тричі на тиждень ходила у спортивний зал, проводили спеціальні заняття.
Уже за кілька тижнів поїхали до міста Рівне на турнір. Там я виборола третє місце, а весною 2008 року стала бронзовою та срібною призеркою Чемпіонату України серед юніорів. Ще через рік — абсолютною чемпіонкою національної першості.
— У твоєму послужному списку значиться навчання у Національній академії внутрішніх справ. Тож, як вдавалося поєднувати виступи на змаганнях та здобуття освіти у вузі?
— Армреслінг — неймовірний вид спорту, який не може залишити байдужим жодного, хто хоч раз спробував свої сили за професійним столом. Я не стала винятком і продовжила тренування. У 2011 році знову перемогла на Чемпіонаті України та пройшла кваліфікацію у збірну. Цього ж року виборола срібну медаль Чемпіонату світу в Алмати (Казахстан) та через три роки здобула бронзову нагороду Чемпіонату світу у Литві. Далі було ще більше теоретичних предметів та спеціальної підготовки до роботи у поліції. Зрештою, академію закінчила з відзнакою, тим часом тренування трохи запустила. Однак згодом зрозуміла, що думки про спорт мене не полишають. А отже на цьому етапі вирішила здобути певний рівень, більше того, стати суддею міжнародної категорії.
— Що для цього знадобилося?
— Практичний досвід тренувань, знання правил, що ними користуються під час проведення змагань, я мала, тому вирішила проходити поглиблене навчання та здавати екзамени. Попри всі відмовляння колег по цеху та залякування, мовляв “це складно, з першого разу цей екзамен не здають навіть супер досвідчені атлети!”, я чомусь не мала сумніву, що все вийде. Крім того, батьки теж підтримали мою ідею, тож попрямувала до Болгарії, де проходив Чемпіонат світу. Позаяк необхідну кваліфікацію можна отримати, тільки здавши екзамени у світової суддівської колегії, відповідно підтвердити знання теорії та практики. І все це — англійською мовою. Так завдяки моїй наполегливості та праці почалась моя суддівська кар’єра. З того часу я відвідала багато турнірів у різних куточках світу.
Нині я очолюю Професійну лігу армреслінгу України, маю чудову команду, яка допомагає організовувати одні з найкращих турнірів світу.
— Сама міряєшся силою рук у спарингах для закріплення, так би мовити, професійних навиків?
— Силами я міряюсь дуже рідко, адже немає можливості під час суддівства турніру одночасно судити та боротись, фізично не вистачає часу, та й емоційно нелегко. Хоча, кілька разів намагалася це поєднати, однак зрозуміла, що маю займатись чимось одним. До того ж тренувальні спаринги проводжу під час семінарів, які організовую для атлетів, для людей, котрі планують стати суддями як в Україні, так і за кордоном. Крім того, ділюся досвідом із новачками, навчаю їх необхідній техніці рукоборства.
Переконана, Україна по праву може стати центром розвитку армспорту і однозначно бути попереду. Наша нація спроможна довести свою міць, ми генетично сильні та маємо неймовірний потенціал. Разом з тим, ще є куди рухатися і розвиватися. Отож, планів маю багато, більше вже в організаційній роботі.
Спілкувалася Леся МІНІБАЄВА
Передрук або використання у будь-якій формі матеріалу без письмової згоди редакції заборонено!
