Руслан Савчук (на фото) створив такий собі центр вирощування помідорів. Він лише один на Любешівщині, хто займається подібним видом діяльності. Фермерський досвід Руслан Васильович перейняв, працюючи більше десяти років на заробітках у Польщі. А тепер вирішив розгорнути справу на батьківщині. З роками напрацював локальний ринок збуту, а в перспективі планує збирати по три врожаї овочів упродовж сезону.
Велика плівкова теплиця умістила кілька сотень екземплярів пасльонових найрізноманітніших сортів. Як розповідає селянин, це вже другий урожай в цьому році. Наприкінці березня фермер висадив ранню капусту, успішно продав овочі на початку травня, а нині на тому місці височіють запашні помідори. Під час невеличкої екскурсії господар поділився з журналістами власним досвідом вирощування у ній пасльонів. Особливу увагу звернув на натуральність продукції, оскільки взагалі не застосовує хімічні добрива.
— Здебільшого надаю перевагу саме індетермінантним сортам (гібридам). Це високорослі рослини, які у теплицях дають максимальний врожай — від 4-7 кілограмів з куща. Та щоб овочівництво стало вигідною справою, треба 24 години на добу працювати, стежити за температурним режимом, погодними чинниками та іноді навіть покладатися на везіння, — каже Руслан Савчук.
Коло діяльності селянина є досить широким. Адже самому доводиться займатися висіванням розсади, дбати про господарку, працювати у теплиці та на полі, продавати вирощене. Прикметним є те, що керує своїм володінням чоловік сам один. Зізнається, що у майбутньому й не проти помічниці. Жіночої руки в обійсті селянина помітно бракує, адже важко самотужки впоратися з хазяйством та ще й тримати дім в порядку. Зараз чоловік активно займається заготівлею консервацій на зиму — збирає малину, закриває із неї варення, солить та сушить гриби.
Майже за п’ятнадцятирічний період роботи фермера-овочівника траплялося усяке: був і неврожай, не завжди сприятливою вдавалась погода. Однак справу не полишав, а відповіді на причини неефективності овочівництва шукав у відповідних підручниках. А у 2015 році змушений був взагалі припинити фермерську діяльність. Його покликала війна на Сході. Відтак більше року за його господарством доглядали родичі. Руслан Савчук спочатку служив на Луганщині, а далі поблизу Донецька на шахті Бутівка у складі гірсько-піхотного батальйону. Згадану вуглекопальню називають шахтою смерті, де, як кажуть військові, не літають пташки, а бажання вижити схоже на мрію.
Із поверненням у рідне село Русланові Васильовичу як учаснику АТО надали землю для ведення сільськогосподарської діяльності. “Але осягнути все однією парою рук неможливо”, — додає фермер-кулеметник.
Усе ж на практиці асортимент овочів можна було б розширити, переконує досвідчений сільгоспвиробник. Однак на певні культури у нашій місцевості важко знайти ринок збуту. До прикладу, редис та зелена цибуля (остання є досить примхливою у вирощуванні) є відносно дороговартісними культурами, бо ж не кожен весною буде купувати овочі для недешевого салату. Відтак наблизитися до потенціалу масового збуту в цьому сегменті поки не вдається. Нелегко реалізовувати й пекінську капусту. А тому амбітний план — зібрати три врожаї в цьому році — господар не реалізував. Зате у наступному, наголошує, свій задум точно втілить у життя. Паралельно з томатами фермер вирощував яблука Айдаред. Однак цьогоріч фрукти американської селекції замінять грушеві дерева літніх сортів. Позаяк яблука, на переконання Руслана Савчука, за двадцять років плодоношення вже виродились.
Леся МІНІБАЄВА, село Погулянка.
Фото автора.
Передрук або використання у будь-якій формі матеріалу без письмової згоди редакції заборонено!
