Чи доречними є пишні поминальні обіди?

Жителі сіл Грудки та Осівці ось уже більше року не здійснюють звичних для Камінь-Каширщини багатолюдних поминальних трапез за померлими родичами. Громади цих сіл переконані, що головним елементом кожної панахиди є щира молитва за душу покійної людини, а не кількість різноманітних наїдків на столах.

Поминальні обіди надзвичайно поширені в культурі та побуті поліщуків. Усі знають, що за своїм призначенням ця трапеза є не просто прийомом їжі, а обрядом, під час якого присутні згадують померлу людину, її добрі справи, звертаються до Бога та просять дарувати їй Царство Небесне. Традиціям цим вже сотні років і вони безумовно актуальні і нині.

Однак, якщо в минулому поминки відбувалися скромно, в атмосфері тихої скорботи, де найрідніші люди покійного у молитві віддавали йому останні почесті, то сьогодні цей траурний обряд дуже часто вражає велелюдністю та пишними застіллями. З кожним роком так звані «гарячі служби” все більше скидаються на невеликі весілля, де на столах немає хіба що алкогольних напоїв. Асортимент різноманітних м’ясних та рибних страв (з урахуванням, звичайно, періоду постів), всіляких салатів та екзотичних фруктів такий, що його список заледве вміститься на аркуші паперу.

Якщо для порівняння зробити невеличкий екскурс в минуле, то ще якихось кілька поколінь тому поминальний обід традиційно складався всього з кількох обов’язкових страв, таких як каша, борщ та кисіль. І якщо колись покійного згадували у домі, де він жив, то сьогодні для цього людям, у тому числі й з сільської глибинки, часто доводиться винаймати ресторан або ж кафе. Не секрет, що все це влітає для згорьованої родини в чималеньку копійку. А так як передбачити таку жахливу біду, як смерть родича, неможливо, то часто трапляється так, що люди не мають в домі таких грошей. От і доводиться їм або ж витрачати на похорон свої останні заощадження, або ж оформлювати кредити чи позичати солідну суму в знайомих. І буває й таке, що борги ці доводиться віддавати місяцями, а то й роками.

Тому у багатьох й виникає слушне запитання: а чи доречно влаштовувати пишні поминальні обіди на сотню  чи більше осіб та орендувати ресторан, якщо можна скромно пом’янути покійного освяченим коливом та тихою молитвою? І тому, коли громади сіл Грудки та Осівці змінили звичні погляди на поминальні трапези за померлими родичами, дуже багато жителів камінь-каширщини позитивно поставилися до цього нововведення земляків.

– Така ініціатива у нашому селі дійсно втілилася в життя, — розповідає настоятель храму Архістратига Михаїла села Грудки отець Анатолій Литвин. – І не лише у нас, а й у сусідньому селі Осівці, де також відмовилися від трапез, люди таке нововведення схвалили. Як не як, але зараз такі умови, що всі ми збідніли. І якщо в людини немає можливості влаштувати поминальний обід, то без нього можна обійтися. Усе залежить від бажання та фінансових можливостей. Тому дехто проводить такі трапези, а дехто — ні. Проте більшість жителів нашого села все ж не готує ці обіди. Тепер після похорону родичі померлого роздають присутнім на кладовищі  освячене коливо. Також за бажанням люди купують для гостей печиво та цукерки, їх додають до колива, а потім такі-от маленькі пакуночки вручають всім, хто прийшов на похорон. Після цього люди розходяться, а на обід додому, якщо він все-таки й проводиться, можуть навідатися хіба ті, хто входить у найближче коло родичів померлого..

Отець Анатолій розповів, що на подібне нововведення їхня громада відважилася рік тому. Священик ділиться, що сьогодні йому вже складно пригадати, хто запропонував  цю ідею. Каже, що швидше за все зерно цієї ініціативи вкинув хтось із прихожан храму, а вже потім люди підхопили ідею, зважили всі за та проти, а тоді прийняли відповідне рішення. Також отець Анатолій відзначив, що такий підхід до поминок не новий.  Так, наприклад,  вже багато років поминальних обідів не звершують і в селі Оріхове Ратнівського району. Там люди  давно переконалися, що надмірні застілля у час скорботи за померлим зайві.

Ці щедрі застілля з’явилися у той час, коли наші люди почали жити трохи заможніше, – розповідає отець Анатолій. – Були навіть часи, коли на столи ще й горілку ставили, проте з середини 1990-х у наших селах від цього недоброго звичаю відмовилися. Бо траплялося й таке, що після після кількох окремі могли й пісню завести. Тоді про біду та сум не думається… Зараз же народ трохи скрутніше став жити, ціни на продукти стрімко злетіли. Сьогодні не всі мають фінансову можливість зарізати на похорон порося чи в період посту закупити рибу, печериці та інші продукти. Одна справа, якщо людина заможна. А в іншого, можливо, немає грошей навіть на шматок хліба. Сьогодні багато хто дивиться на більш багатих сусідів, односельчан та й собі рівняється на них, забуваючи, що не у всіх рівні можливості. Та й приготувати обід на десятки душ – справа нелегка, бо потребує участі багатьох людей. Не кожна сім’я може зібрати потрібну кількість помічників… Відзначу, що ці обіди не мають нічого спільного з церковними канонами, хоча Церква й не має нічого проти поминальних обідів. Ми повинні розуміти, що найголовніше – не вишукане застілля, а щирі молитва та скорбота за небіжчиком, аби  лишилася світла пам’ять про людину, аби Господь упокоїв її душу.

Тож чи доречні нині пишні поминальні обіди? Питання це надзвичайно делікатне, бо кожна людина має свою думку з цього приводу. Сьогодні жителі села Грудки не шкодують, що відмовилися від нескромних поминальних обідів, бо усвідомили, що і для померлого, і для Бога вони не мають значення. Тим паче в часи, коли багатьом українцям немає за що купити хліба. Тому, можливо, над цим варто задуматися й іншим громадам району? Впевнений, шкоди від цього не буде, а от клопотів для згорьованих рідних точно стане менше. І замість кухонних справ та складання довжелезного меню вони матимуть більше часу востаннє побути поруч з людиною, яка відійшла у небуття…

А ви як думаєте, шановні читачі? Чекаємо на ваші відгуки.

Сергій Шиліпук.