За кілька днів у кожному домі православні християни битимуться крашанками, ласуватимуть пасочками та іншими святковими наїдками, обмінюватимуться з близькими вітаннями і відчують справжню благодать від світлої новини — Христос воскрес! Однак у багатьох є рідні, які радітимуть цій звістці вдруге, бо тиждень тому святкували католицьку Пасху. Вони давно мешкають за кордоном, можливо навіть мають інше громадянство, але у жодному разі не забувають рідних, прабатьківських традицій.
Олександра Бертоль (у дівоцтві — Шеметюк) уже більше п’ятнадцяти років проживає у Відні, столиці Австрії. Поступово звикла до європейського устрою життя, вивчила місцевий побут та звичаї, проте одночасно ревно береже українські, вважай поліські звичаї, адже коріння її роду сягає села Пнівне. Оскільки чоловік Олександри Іванівни — австрієць, то сім’я святкує Великдень і за західним, і за східним обрядами. Жінка відразу зауважує: якщо українці старанніше готуються до Великодня, то європейці з більшим розмахом святкують Різдво. Попри це тут також є певні великодні «правила». Наприклад, австрійці печуть оsterpinze — великодній хліб: без глазурі і посипки. Не забувають і про крашанки. Містяни зазвичай купують уже пофарбовані, інколи навіть полаковані, яйця у супермаркетах. Однак в газетах публікують безліч рецептів для фарбування яєць натуральними засобами, тож охочі можуть зробити крашанку вдома. Також на святковий стіл ставлять оsterschinken — пасхальну шинку (копчене м’ясо). Дехто готує шинку в тісті. Загалом, австрійці, як і усі європейці, — гастрономічні мінімалісти. Тут не прийнято багато готувати, натомість в українців заведено, аби стіл гнувся від страв. Святкові кошики освячують, але цьогоріч на католицьку Пасху усі богослужіння транслювалися по телебаченню. Цікаво, що австрійці також освячують вербу у Вербну неділю (Palmsonntag), у четвер традиційно готують зелений шпинат, у п‘ятницю дотримуються суворого посту, але святкують Великдень тільки два дні — неділю і понеділок. Ходити у гості тут не заведено, подарунки дарують зрідка, хіба що у тісному сімейному колі. Усі зустрічі і пишні святкування — на Різдво. А ще в Австрії велику увагу надають великоднім декораціям. Зокрема, розвішують крашанки на вербових гілках. Такі «букети»-композиції виставляють перед будинками або на вікнах, у вітальнях. Окрім цього, поруч ставлять зайчиків, в основному вирізаних з дерева. Неабиякою популярністю користуються також шоколадні вироби у формі зайченят та яскравих писанок з їхнім зображенням. Якщо ж українські дітлахи залюбки міряються силою, хто кого «поб’є» крашанкою, то австрійці розважаються саме «полюванням» за цими святковими атрибутами. Такі ігри для малечі влаштовують з розмахом, ховаючи яйця та шоколадні зайчики у кущах, квітах, у різних кутках подвір‘я, щоб наймолодші вдосталь повеселилися.
Попри все, Пасха — це найбільше свято у родині нашої героїні. Тож вона завжди намагається потрапити у ці дні в Україну, зустрітися з дорогими серцю людьми і святкувати, як заведено у нас, три дні. А ще краще — повернутися у батьківський дім і вшанувати пам‘ять рідних у Провідну неділю. Нині ж, ясна річ, через поширення коронавірусу від багатьох таких уже звичних сімейних традицій доведеться відмовитися. Однак святкового настрою це не може затьмарити. Тож на «другий» Великдень пані Олександра готуватиме традиційні українські страви, випікатиме звичну нам паску і фарбуватиме яйця. Позаяк вона радо популяризує українські традиції серед віденських друзів і завжди вносить у стримане європейське середовище дух справжнього українського свята у всій його красі.
Іванна ВЕЛИЧКО. 
