Незалежна громадсько-політична газета

Човни Івана Шпанчука плавають по всій Волині

старий і озероКажуть, діло майстра величає – людину роблять відомою результати її праці. Тож не дивно, що Івана Шпанчука знають далеко за межами рідного Олениного. За пів століття він виготовив безліч виробів з дерева, а його човни підкорювали водойми усієї Волині (можливо, значно далі). А ще пан Іван – коваль, муляр, музикант, затятий рибалка і просто майстер на всі руки.

Іванові Шпанчуку – 67. Деревом почав займатися у років 13, а з 16 років уже майстрував двері. Вручну. Потім – армія. Служив у десантних військах. Коли повернувся, хотів виїхати в Ростов. Мріяв працювати на заводі – складати вертольоти. Не відпустили. Не міг отримати паспорта, так і залишився у рідному селі. Пропрацював у колгоспі механізатором. Мулярував. Робив печі, каміни, грубки. Ще й на весіллях музикував. Барабан і акордеон має й до цього часу, інколи навіть грає.
– З 1976 року почав робити човни повним ходом. Уже на замовлення. У 1980-му сам зробив фугувального станка, а років 10 назад – автоматичного, – коротко розповідає про себе досвідчений столяр. – Зростав без батька, з мамою. З нами ще доживали віку дід з бабою, отак і прожив. З дитинства мав якусь тягу до дерева, металу, до праці вцілому. Тоді все вручну робилося, не те що зараз, пройтися на станкові. Переніс два обширні інфаркти, але ще ворушуся. Не нарікаю. Намагаюся уникати великих навантажень, але всидіти не можу. Доки людина рухається, доти й живе.
Столярною справою Іван Шпанчук займається змалку, без упину. Уже й не злічить, скільки виконав замовлень. Стверджує тільки, що вікна було простіше робити, ніж двері. Найкраще для цього підходить сосна, бо інші породи убирають вологу, тоді дерево «коробиться». А от двері ще можна робити з дуба.
Але найбільша відповідальність – виготовити човна «без халтури», щоб вода не ішла фонтаном. Потрібно дивитися, аби все підігнане було. Буває, люди привозять ялину, але найкраще для такого виробу підходить сосна. Хоча й вона може завдати неприємностей: трапляється назовні чиста, а зсередини – малі сучки, які не тримаються. Можуть вилетіли будь-коли. А це для човна найгірше.
Доводиться тоді клеєм закріплювати. Хай там що, зазначає майстер, а дерево тепер не таке. Колись волокна були густіші, відповідно, і човни довше служили. Зараз такого лісу немає: уже молодший, розріджений. Але якщо заквашувати, то протримається не один рік. Тому пан Іван завжди радить, щоб ранньої весни пускали човни на воду: аби дерево не розсихалося.

– Цього року було дуже багато замовлень. Зробив 15 човнів, шістнадцятого – собі. Загалом, як який рік випадає. Раніше працювали утрьох, за два дні могли зробити два човни. Зараз з синовою допомогою можу зробити одного за 2-3 дні, не поспішаючи. Колись справлявся за півтори дня, але вже не той рух, – підсумовує столяр. – Спочатку роблю дно: зганяю 3 дошки, аби не просвітлювалося. Тоді б’ю металеві штирі по 18 сантиметрів (по 9 на кожну сторону). Вимірюю центр, ділю навпіл. Відмірюю 12-14 сантиметрів ззаді, 8-9 сантиметрів спереду. Тоді 65, 55, а потім 50 см – залежно від довжини човна. В середньому, середину роблять на 80-82 сантиметри, а на озера – до метра. І під мотори задній поріг треба робити вищим. А так зрізаю рівно. Розміряв дно, обрізав, рубанком пройшов, тоді беру 2 дошки по 27-28 мм на борти. Поливаю один бік водою, потім вставляю і починаю загинати у спеціальних гарах. Зжав – б’ю по дну цвяхи. Роблю нахил, обрізаю. Вставляю пороги, – деталізує процес виготовлення човна майстер.
Дерево здебільшого ріжуть взимку, аби встигло просохнути. А в липні-серпні наш герой зазвичай пристає до роботи. Каже, що за останні роки вподобання людей змінилися. Раніше робили довші човни, по 6 метрів. Такими зазвичай возили сіно. Зараз вже замовляють маленькі. На озера борти роблять вищі, адже там хвилі наганяють воду: за раз може нанести ціле відро. Змінився і сам робочий процес.
– Зараз краще виходить, швидше. Колись було загайніше: треба було зашнурувати, протесати сокиркою. Тоді – рубанком. Опісля розганяли фуганком. Аби забити металеві штирі, доводилося попокрутити коловорот, а зараз електродриллю просвердлив – і герой. Скільки то колись стругати доводилося. І клею не було, потрібно було варити. Зараз на руки значно легше, – вкотре зауважує Іван Миколайович.
Одначе, незалежно від швидкості роботи і технічного забезпечення, найвищий критерій оцінювання роботи для пана Івана – якість. «Я проти халтури», – повторює. Завжди придивляється, аби все було добре, щоб була «чиста» робота, щоб не підвести клієнта. Тому й заслужив довіру багатьох. Робив човни фактично на всю область. І в Турійський, і в Ковельський, і в Маневицький райони. Багато покупців було з Любешева, попри те, що там і своїх майстрів вдосталь.
За пів століття роботи пан Іван побачив чимало, однак деякі речі викликають здивування і по цей час.
– От я дивився в Інтернеті, як деякі майстри роблять. Не знаю, мені здається, за таку роботу люди минали б мене десятою дорогою. Не хотіли б навіть зв’язуватися. Халтура, все по-простому. Особисто мені таке поводження з деревом не подобається. Ненадійно це. Зокрема вразило, що ми дошки загинаємо, а вони застругують, – обурюється мій співрозмовник. – Колись один приїжджий дивувався, що не просмолюю. Я ж зроблю і служить до останнього, не пропускає воду, доки не зігниє. Ми фарбуємо зсередини, борти, а от дна вже не зачіпаємо – стирається при перетягуванні по піску. Хоч люди ще покривають трансформаторним маслом, дехто фарбою. Зараз уже привозять з Польщі фарбу, схожу на смолу. Це теж непоганий варіант.
Загалом, за словами Івана Шпанчука, працювати з деревом – велика відповідальність. Тут немає місця поспіху. Наголошує: «Зробити треба з толком, щоб не було ганьби». А ще дуже любить столярувати, це передалося й молодшому синові Олексію. Тож тепер працюють пліч-о-пліч.
Іванна ШЕМЕТЮК,  село Оленине.

Please enter banners and links.

ПУБЛІКАЦІЇ
Tagged

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *