Незалежна громадсько-політична газета

Суспільство і влада не повинні бути байдужими до людей з інвалідністю

 

Руслана Фарина (крайня зліва) із друзями

Спортивне свято об’єднало незламних та сильних духом. На ньому вкотре підняли питання, що для осіб з інвалідністю важливу роль у житті відіграє передусім доступне середовище. Цю ж думку відстоює і Руслана Фарина із села Фаринки, яка представила Камінь-Каширщину у цьому заході. Жінка повернулася додому з медаллю та дипломом за зайняте перше місце у грі в дартс.

З дартсом «познайомилася» у 1996 році на конкурсі «Міс України на візку». Пізніше мала змогу спробувати свої сили під час роботи у приватному фонді інвалідів. Направду, не грала тривалий час, але руки ще пам’ятають, що це таке. Не очікувала, що отримаю першість серед жінок, хоча невеликі сподівання були. Приємно, що поталанило. Загалом, у програмі фестивалю ще були стрільба з лука, боча, збивання кеглі. Тут показала гірші результати. Звичайно, хотілося б краще, проте я задоволена участю, – з щирою посмішкою ділиться враженнями переможниця. – Дуже хочеться провести дещо подібне у нас. Сподіваюсь, знайдуться однодумці, які підтримають цей задум і справами, і фінансово. Коли не один, то й легше з усіма проблемами впоратись.

Фестиваль об’єднав міста і села усієї Волині, однак учасників могло бути значно більше: одні не мали змоги доїхати, інші – відпочивали. Моя співрозмовниця переконана, що на Камінь-Каширщині багато охочих взяти участь в такому заході, просто можливості у всіх різні. Водночас, жінка зізналася нам, що це її перша далека поїздка за останні 5 років. А все через те, що у районі відсутня будь-яка підтримка. І це питання є актуальним не тільки для Руслани. Дійсно, через проблеми з фінансами та відсутність доступного транспортування для багатьох можливості поїхати на подібні заходи зводяться до нуля. Наймати автомобіль – дорого, придбати власний – нереально, їхати рейсовим автобусом з кількома пересадками – вкрай незручно. Доводиться обирати місця, куди простіше добиратися, а таких, на жаль, не так і багато.

– Відсутність соціального таксі чи, наприклад, бусів з пандусами для людей з інвалідністю відчутна на усіх рівнях. Громадський транспорт абсолютно не придатний для нас. Як мінімум, потрібно шукати людей, які погодились би пересаджувати нас з одного транспортного засобу в інший, що теж незручно. Коли виникає потреба поїхати десь – відповідь у влади одна: немає коштів. Добре, якщо знайомим випадає їхати у тому ж напрямі. Прикро, що в таких питаннях район – на периферії. Час уже визначитися і починати працювати на позитивні зміни, – резюмує Руслана Михайлівна.

Іванна ШЕМЕТЮК.

Please enter banners and links.

ПУБЛІКАЦІЇ
Tagged

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *