Незалежна громадсько-політична газета

5 років мати — без сина, дітки — без тата, Україна — без захисника

Королько М.П.21 липня 2014 року після ворожого обстрілу не стало великого патріота, борця за суверенність і цілісність України Миколи Королька (позивний – «Сова»).

Микола був юристом, політологом, знавцем історії України і великим книголюбом, генератором ідей, передовиком в усьому. Пишався, що навчаючись у вузі, опанував і військову справу на військовій кафедрі і пройшов військові збори. Захист державності був у нього в пріоритетах, про що свідчать його освіта та стійка громадянська позиція: був учасником Революції гідності, одним із перших пішов добровольцем у зону АТО і став душею батальйону «Айдар». На фронті Микола служив снайпером-розвідником і загинув від танкового обстрілу в селі Георгіївка під Луганськом, прикриваючи прорив українських військових до аеропорту. Його запам’ятали щирим, доброзичливим та надійним товаришем. Герой був прекрасним сім’янином, він обожнював і до останнього захищав своїх дружину та донечок. Україна назавжди запам’ятає 26-річного життєрадісного чоловіка, який з усмішкою зустрічав будь-яку небезпеку. Микола Королько посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, а на будівлі рідної школи у Тоболах йому відкрито меморіальну дошку.

позивний Сова
Нині сім’я Корольків (дружина Валентина з донечками) мешкає у місті Буча (Київська область), тут і народилися дівчатка. Микола полюбив це місто і подружжя мріяло придбати простору квартиру. Валентина і після великої сімейної трагедії не покинула місця, де хотів оселитися назавжди її коханий, і купила тут однокімнатну квартиру. Легко сказати “купила”. Матеріалів вистачить на цілу книгу, аби розповісти, як молодій вдові з кількарічними дітками доводилося доводити державі, що їхній чоловік і татко хоч був і добровольцем, але загинув, захищаючи Україну, так само, як і сотні, тисячі інших українських патріотів, призваних до війська по мобілізації. Істину таки вдалося довести і у судовому порядку домогтися від держави матеріальної допомоги, за яку Валентина і придбала скромне житло.
На жаль, у силу об’єктивних обставин нам не вдалося зустрітися і поспілкуватися із Валентиною. При нагоді ми обов’язково скористаємося такою можливістю. Поки що лише скажемо, що жінка працює, займається волонтерством і виховує донечок. Старша Соломійка цьогоріч закінчила перший клас, а Настусі у грудні виповниться 6 рочків. Шкода, що вони ніколи не побачать свого татка. Але підростаючи, вони починають розуміти ціну щастя, свободи, тепла ранкового сонечка і ніколи не забудуть подвигу свого наріднішого татуся.
Про героїчну жертву в ім’я Батьківщини не забуде і згорьоване материнське серце. Кожна згадка про Миколу викликає у Віри Королько тривогу.
– Скільки буду жити – моє серце стискатиметься від болю. Вчила, одружувала як здужала, але такого не чекала. Ця втрата – найбільша у моєму житті, найпекучіша, – крізь гіркі сльози каже Мати.
Після смерті сина жінка тяжко захворіла, нервове напруження дається взнаки і тепер. Вона розуміє, що не можна нічого змінити і потрібно змиритися, але час дуже повільно загоює рани. Жінка сподівається, що молодь, яка вірить в краще майбутнє, досягне свого, і жертви воїнів, сльози матерів та дітей будуть недаремними.
Світла пам’ять Героєві!
Іванна ШЕМЕТЮК.

Please enter banners and links.

Некролог
Tagged

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *