Але хто розвиватиме економіку в Україні?

З настанням літнього сезону по всій Україні (і Камінь-Каширський район не є винятком) настає кадровий голод. Передусім, нестача працівників обумовлена їх масовим від’їздом на заробітки за кордон. Мільйони українців сьогодні офіційно працюють на чужині і піднімають тамтешню економіку. І гроші у вигляді податків, які б могли сплачувати на Батьківщині, залишають там. Фахівці з працевлаштування кажуть, що в Україні сьогодні найбільше відчувається брак робітничих професій. Місцеві підприємства вже зараз називають дефіцити кадрів критичними. Особливо у літній період бракує в районі спеціалістів у сфері обслуговування та торгівлі.

За експертними оцінками, сьогодні за кордоном працюють до 5-ти мільйонів українців, більша половина з яких – офіційно. Серед трудових мігрантів майже половина віком від 18 до 30-років. Чимало з них не мають наміру повертатися на батьківщину. Крім того додатковим ризиком для вітчизняного ринку праці – збільшення кількості студентів, котрі навчаються за кордоном. Таких є понад 70 тисяч, певна частка яких також планує залишитися.
Наш район теж втрачає трудовий потенціал. Мало того, що роботодавці не можуть знайти працівників, їм не під силу їх утримати. Як зауважують місцеві підприємці, якщо раніше при відборі претендентів на вакантну посаду розглядали персонал зі специфічними чи унікальними навиками та трудовим досвідом, то нині не вистачає працівників навіть зі звичайним набором кваліфікацій.
Чи не основною з причин трудової міграції до ближнього зарубіжжя, люди називають низькі заробітні плати. Відтак, мало не щодня з центральної площі Каменя-Каширського люди сотнями відправляються на роботу за кордон. Переважно до сусідньої Польщі. І з кожним роком кількість бажаючих підзаробити зростає. Серед заробітчан є ті, котрі витримують навантаження лише місяць. А є й такі, що їздять до праці по кілька разів на рік. Найбільше українських трудових мігрантів працює у сільському господарстві. Важливими секторами зайнятості також є торгівля, будівництво, робота прислуги. Українські трудові мігранти виграють конкуренцію, наприклад, у поляків через меншу заробітну плату та ширший діапазон виконання робіт.
Місцева підприємиця Тетяна М. кілька разів на рік стикається з подібною проблемою. У зимовий період у її власному кафе немає жодних вільних вакансій. Однак, з настанням теплих весняних місяців персонал закладу (офіційно зареєстровані працівники) чи не у повному складі виїздить на заробітки. Повертаються вони додому приблизно через чотири чи п’ять місяців. Упродовж цього періоду, бідкається пані Тетяна, доводиться проводити постійні ротації серед працівників свого закладу. Утім на заміну уже досвідченим приходять менш кваліфіковані, але достатньо вмотивовані. Нових “трударів” необхідно навчати усім тонкощам професії з нуля. Разом з тим платити необхідно достойну винагороду. Допоки нові кадри звикнуть до праці, настає час повернення додому попередніх. Подібні трудові каруселі створюють неабиякі труднощі роботодавцям і відчутно занижують продуктивність праці та репутацію місцевих закладів ресторанного господарства, зокрема. Брак кадрів у міжсезоння, додає жінка, завдає проблем не лише у згаданій сфері. Фахівців робітничих спеціальностей, зокрема чоловіків, вкрай не вистачає у районі в цілому.
Для того, щоб повернути кадри, потрібно працювати в кількох напрямках, проводити реформи в економічній сфері з високим попитом на робочу силу з гідною зарплатнею, радять економісти.
Окрім того, необхідно створювати додаткові можливості для трудових мігрантів, які хочуть повернутися додому і вкладати кошти в економіку з відповідними умовами та фінансовими гарантіями. Разом з тим, цією проблемою повинна опікуватися не лише держава, але й український бізнес, який має стати прозорим та мало ризикованим.
І насамкінець про сумну статистику, яку формують вітчизняні трудові мігранти. Упродовж минулого року та за перше півріччя поточного зафіксовано майже вісімсот смертей українців лише у Польщі. Люди гинуть, як правило, за станом здоров’я та у ДТП. Так, у минулому місяці на заході Польщі виявили тіло громадянина, якому працедавець не надав допомогу, а вивіз до лісу помирати.
Леся Мінібаєва.