Якби у мене запитали про враження від знайомства із Марією Багнюк із села Пнівне, я б відповіла без зайвих зволікань: «Нелегка доля, але радісне серце». Для подібних висновків не обов’язково знати пані Марію роками, достатньо й кількох годин щирої розмови, якщо не менше.
Марія Степанівна – проста трудівниця із села Пнівне, яка ось уже 75-й рік торує свій життєвий шлях з піснею та усмішкою на вустах. І це не просто метафора: сусідам важко уявити цю жінку без гарного настрою. Кажуть, що вартує лише їй з’явитися «на горизонті» – відразу стає весело, невимушено, навіть якось безтурботно: заспіває, пожартує, розділить свою радість з іншими. Дійсно, її неприхований оптимізм вражає.
Життя було вимогливим
Марія була середньою дитиною в сім’ї, виростала на хуторі (в урочищі Веретия) у гармонії із природою, що й наклало відбиток на її характер – дуже любить квіти, якось по-дитячому ніжно ставиться до тварин, нікого не скривдить.
Зізнається, що радо повернулася б у дитинство, бо думками і серцем повсякчас там. Часто згадує, як пасли маленьких ягнят, як босоніж збивали росу із молодих трав… А яке задоволення приносило плюскання у теплій дощовій воді!
– Найбільше хочеться повернутися на свій хутір… Як іду ледь протоптаними стежками, згадую наші, дитячі, шляхи. Мені там добре було, – з легкою задумою звіряється жінка.
Після війни, у 50-х роках, сім’ю змусили переселитися у село, де наша героїня мешкає і по сьогодні.
Зазнала нелегкого життя: доводилося тяжко працювати на колгоспній ланці, мала своє чимале господарство, самостійно виховувала двох дітей, ще й встигала боротися за будівництво сільської церкви – неодноразово їздила зі зверненнями у Камінь-Каширський, Луцьк, шукала будівничих, клопоталася поверненням церковного дзвона.
Попри всі труднощі ніколи не нарікала на долю, не сміла жаліти себе. Переконана, що потрібно повсякчас працювати над собою і бути самокритичною. І дійсно, пані Марія дуже вимоглива до себе.
– Вірю в Бога, а доля дана Ним і від свого ти нікуди не заховаєшся. Просто потрібно достойно неси свій хрест, а з Богом легко жити… Таке життя, тільки тримайся. Було важко, але мені допомагала віра, – підсумовує жінка.
Майстриня-рукодільниця
Те, що пані Марія — творча особистість, можна було розгледіти в ній ще в дитячих літах. У школі найбільше любила малювати, з легкістю запам’ятовувала вірші, і, звичайно ж – пісні. З роками ці вподобання збереглися.
Попри те, що змушена була виконувати велику частку чоловічої роботи, жінка багато часу приділяла рукоділлю: ткала, вишивала гладдю, хрестиком, в’язала гачком і неодмінно співала. Усі домашні картини зроблені за власними малюнками, з уяви. Господиня радо поділилася з нами своїми роботами, які, як і їх автор, випромінюють добро та любов. Показала також інструменти, за допомогою яких твориться така краса. А також зізналася, що ще має намір ткати.
Берегиня поліського
фольклору
Без зайвих прикрас скажемо, що пані Марія – берегиня поліського фольклору. Пісні, загадки, місцеві легенди та примовки – чого тільки не знає ця мудра жінка, а голос у неї і справді – солов’їний!
– На хуторі я з пташками співала, приспівувала їм. Пісень навчила моя мама, Лукерія, та й загалом наш рід Багнюків (у народі Сахаровичів) був співучим. А як на ланці співали усім гуртом: поки не завершимо, то не розійдемося, – з щирою посмішкою ділиться жінка.
Велике враження на юну Марію справили вечорниці: непідробна атмосфера веселощів, згуртованість, місцевий колорит. А з роками сама стала серцем компанії, її голос знали і цінували всюди, адже має пісні на усі випадки життя. Не наважується назвати улюблений текст, бо складно вирізнити щось одне. Колись виконувала веселі пісні, про любов, а зараз віддає перевагу життєвим, про долю.
У молоді роки їздила на різноманітні виступи у складі сільського хору, була незмінною учасницею концертів у місцевому будинку культури. Більше тридцяти років, а це майже півжиття, співає у церковному хорі.
Варто визнати, що нечасто вдається зустріти таких відкритих та глибоко обізнаних в народній творчості людей, як Марія Степанівна. Саме тому послухати і записати її розповіді приїжджають з різних районів. Зокрема, її голос лунає у фільмі «Ягідні пісні» з пісенно-фольклорного циклу «Пори року», знятого Волинською обласною творчою дитячою студією «Боривітер» у 2010 році. У нашої героїні робила записи Олександра Кондратович – відомий волинський краєзнавець та етнограф – про що свідчить збірка вибраних статей «Продиктоване серцем» (2014 рік). Крім того, її зображення у вишиванці з глечиком ягід відзначили у ХІІ міжнародному фотоконкурсі всеукраїнської газети «День». Проте героїня повсякчас виявляє скромність: каже, що знає не більше за інших і просто любить поговорити. Насправді, спілкування із нею буде справжнім скарбом для тих, хто цікавиться рідним краєм, історією та життєвою мудрістю предків.
Душа – відкрита книга
Скромність, гарне почуття гумору, доброзичливість, щирість та мудрість – це незаперечні чесноти нашої співрозмовниці. З-поміж інших її вирізняють веселий усміх та блискучі очі, які випромінюють радість. З огляду на це складно повірити, що її життя було таким складним. Однак попри все пані Марія вважає себе щасливою, тому що дала своїм дітям усе найкраще, що мала. Дочекалася онуків, тепер мріє про правнуків.
Принагідно жінка зізналася, що обожнює дітей і ця любов – взаємна. Її доброта прихиляє, тому не лише маленькі сусіди добре знають бабу Марію, але й незнайомі дітки легко знаходять із нею спільну мову. Вона любить розповідати казочки, повчальні вірші та цікаві історії із життя.
Після спілкування із пані Марією я вкотре переконалася, що життя – складна річ, але саме нам вирішувати, у які фарби ми його розфарбуємо.
Іванна ШЕМЕТЮК,
село Пнівне.
