На теренах району триває процес переходу парафій від УПЦ МП до ПЦУ, що викликає неоднозначну реакцію окремих вірян та «служителів культу».
Безумовно, щоб визначитись із вибором віри, необхідно в першу чергу скеровувати свій розум на вивчення історії країни, історії релігії і лише після того робити якісь висновки.
За своє життя я перечитав багато книг, у тому числі і на релігійну тематику. І ще більше — літератури з історії України, зокрема і такої, що була заборонена в СРСР. Перечитавши інтерв’ю із блаженнішим Любомиром Гузаром і рядом відомих богословів, я зрозумів, у чому суть релігії. А сутність її — в Любові, в тому, що Любов є Бог. Безумовно, релігійним авторитетом на теренах нашого району був покійний нині отець Феодосій Кристецький. На мою думку, він був істинним сподвижником віри, духівником, до якого тягнулись люди.
Однак останнім часом Клір змінив своє ставлення до людей, до релігії, перетворивши церкви в такий собі “кооператив” з відмивання грошей. А товаром у цьому “кооперативі” є віряни та їх Віра.
Отже, хто такий священик? Це передусім віддана Богу людина, яка пройшла певний ритуал, що дозволяє довідуватися про думки та вчинки вірянина і направляти його в потрібне русло, що веде до спасіння. На цьому шляху людину підстерігають безліч спокус та гріхів. Тож завдання духівника — на власному досвіді показати вірянину, як саме потрібно поводити себе на цій нелегкій дорозі.
А що ж ми бачимо нині? Бачимо те, що Клір (вище духовенство) почав вести себе далеко не по-божому. Прикладом цього є скандали з неабиякою власністю вищих церковних ієрархів (заводи, у тому числі з виробництва алкоголю та тютюну, розкішні яхти, вілли і т.п.), сексуальні скандали, неприкрите хамство вищих церковників на дорогах та особливо вражаюча і всеперемагаюча любов до грошей. Цим ганебним вірусом інфікувалася більшість настоятелів храмів. Читач логічно запитає: а звідки ж це все пішло? Відповідь однозначна: від нашого північносхідного сусіда, з Росії. Багато наших земляків виїжджають на сезонні роботи до Росії і знають, що релігійне життя там — це шикарне життя Кліру на чолі з Кирилом і повна відсутність приходів, або вкрай мала їх кількість за межами мегаполісів (за винятком старовірів та деяких сподвижників, які і понині терплять гоніння за віру). Поцікавтесь статистикою храмів РПЦ, до складу якої входять приходи в країнах СНД включно з Білоруссю. Ви будете вражені — в Україні на 42 млн населення припадає 34 відсотки приходів усієї Російської православної церкви! Ось чому Росія так опирається і не бажає втратити вірян своєї церкви в Україні, проводить політику стримування переходу до ПЦУ. Дехто запитає: а який в тому інтерес наших попів? Все очевидно і дуже просто — більшість наших попів теж «заразилася» вищезазначеними хворобами. Тож їх тримають на «короткому повідку». І цей повідок складається з двох ланок — компромат і гроші. До слова, у свій час мав можливість побувати в Росії і бачити безліч зруйнованих храмів. Як ви думаєте, вони відновлені? Можу сказати з впевненістю — НІ! В Росії відновлені храми лише в «поясі золотого кільця», бо це приносило і приносить «скрепоносній» доходи від туризму. В інших місцях немає віри в Бога і немає храмів. А хто буде вірити, коли в окремих регіонах Сибіру до 70 відсотків населення судимого за тяжкі злочини.
Викликає захоплення позиція священиків та вірян, в тому числі і православних, які визнали радянську владу як бісівську і всіляко протистояли її безбожній політиці. Деяким судилося пережити табори смерті ГУЛАГу, але більшість загинула, так і не сприйнявши цю владу і її церкву, до речі, створену (відновлену) за дорученням ката Сталіна і за директивою НКВД (ГПУ, КГБ). Так, попи — теж люди, і в більшості своїй вони не є ієромонахами, які можуть мати власність. Але при цьому вони повинні мати сильну віру протистояти спокусам життя і показувати приклад для односельців, парафіян. Кожна людина, в тому числі і священик, має право на помилку. Але це не повинна бути «суцільна помилка», яку демонструють деякі попи.
У даний час, коли Вселенський Патріарх Варфоломій надав Україні Томос, ми часто чуємо від місцевих священиків неоднозначні оцінки його особистості і вихваляння голів РПЦ та УПЦ МП. Але, шановні, за це вам велике «фе», бо з меркантильних інтересів порочите ім’я справжнього сподвижника Віри, який, на відміну від ваших «фальшивих кумирів», дотримується канонів та постулатів Віри в БОГА. Згадайте, на кого рівно рік тому напередодні свята Пасхи зійшов Благодатний Вогонь? А це не просто знак для вірян. Це підтвердження, що дана людина є вірна Богу, а не мамоні.
Пам’ятаю, як певну кількість літ назад я, перебуваючи у відрядженні, проїжджав через Почаїв і вирішив зайти до Лаври. І яким було моє здивування, коли зустрів там «казачків», які «охороняли» святиню, при цьому влаштовували провокації з «відбиранням» храмів. А хто прислав цих «казачків»? На чиє «запрошення» вони приїхали? Відповідь проста: їх запросив Клір УПЦ МП, а прислав «русскій мір» РПЦ. І саме на нашій землі на харчах Кліру за гроші «зека»-президента вони проходили вишкіл і в теперішній час вбивають наших вояків на сході України. Відмова попів московського патріархату відспівувати загиблих захисників України, неоднозначні їх висловлювання про війну та українських вояків свідчать про те, що більшість з них настроєні проти України. Засилання Кліром УПЦ МП в приходи другого священика, (це пряме порушення статуту церкви) є нічим іншим, як спробою посилити позиції антиукраїнської частини церкви, спробою подвійного контролю та організації розколів у приходах. І цей хід планувався в ФСБ, а втілюється в Україні Кліром МП. Відмова Кліру УПЦ МП підтримати ПЦУ є зневагою до Українського Народу. У монастирях та деяких храмах проводилась і проводиться антиукраїнська пропаганда, але поки що цими фактами зацікавилась СБУ лише в Рівненській області. Велика ганьба тим попам, які використовують певну малоосвічену частину нашого населення для «сівби» в їхніх душах ненависті до України, її історії. Через цих людей вони поширюють брехливу інформацію, плітки. Але ваш час проходить, слово правди, чиста віра людей, бажання знати більше приведуть Україну та українців до Світла та Правди. І чим швидше ми відірвемось від «кодла» Путіна та Кирила, то буде краще нам.
Останнім часом все частіше людей, які схиляються до істинної Української церкви, критикують і все частіше поширюють про них плітки «бабульки», які в роки молодості вели далекий від «богоугодного» спосіб життя. А тепер вони стали «справжніми» сподвижниками Віри. Як кажуть у народі, “у своєму оці не бачу колоди, а в чужому помічу навіть пилинку”. Та за це Бог їм суддя. Крім того окремі «підприємці», які в Україні «зробили» свій бізнес, на даний час стали «спонсорами» протистояння переходу до ПЦУ. І до них теж виникає дуже багато запитань: на чиї гроші вони це все організовують?
На завершення хочу сказати таке: не вірте твердженням, що не можна критикувати попів, бо то начебто гріх. Безумовно, не можна шептатись за спиною і обговорювати будь-кого, в тому числі і попа. Але говорити правду необхідно, до того ж голосно і в будь-якому місці. Бо в розголосі — сила і можливість сприйняти критику і нагода виправити помилки. Тож віра в Бога або вона є і тоді людина стає кращою, освіченішою, добрішою, або її немає і людина набуває більше негативу саме з цієї причини. І при цьому немає значення, якого ти віросповідання — православного, католицького, греко-католицького, іудей, магометанин, протестант. Істинно віруюча людина завжди зрозуміє одна одну.
Сергій Віруцький, житель міста Каменя-Каширського.
