Яких правил слід дотримуватися, аби не виникало протиріч

Трохи більше двох місяців тому Православна церква України отримала томос про автокефалію. В історичному плані – це порівняно незначний відтинок, що, однак, виявив багато проблемних питань, котрі потребують фахового роз’яснення. Ключові з них: хто має право ініціювати голосування про перехід у згадану релігійну організацію, за яким принципом воно повинно здійснюватися та кому в підсумку належатиме майно, тобто храми, їх внутрішнє наповнення, інші речі, тощо? Разом із представником духовенства, та спеціалістами у галузі права ми спробували скласти коротку інструкцію, як вирішити усе в мирний, законний спосіб.

Найперше варто зазначити, що хоча згідно статті 35 Конституції України церква і релігійні організації є відокремленими від держави, усе ж вони не перебувають у вакуумі, а становлять живу частину суспільства. Отож так чи інакше мусять дотримуватись законів, які діють на даній території. Тобто узгоджувати своє функціонування відповідно до прийнятих чинних норм. У цьому разі казати про цілковиту їх окремішність не зовсім коректно. На рівні духовному — можливо так, але не законодавчому. Водночас за законом кожна релігійна громада в праві вільно вирішувати власну долю: змінювати підпорядкування (духовний центр), ліквідовувати старе чи засновувати нове об’єднання громадян.
Коли ми вже заговорили про перехід до нової церкви, давайте з’ясуємо, що для цього потрібно. За словами декана Камінь-Каширського району, настоятеля парафії Святителя Миколая Чудотворця Православної церкви України протоієрея Володимира Мицька, все починається з ініціативи самих членів конкретної релігійної громади – вірян. Якщо священик не проти, ніхто не забороняє йому приєднатися або очолити дану справу, координувати подальші дії. Проте згідний батюшка чи ні — тут не вирішально. Головне – воля самих людей.
Затим слідує опитування думки парафіян, визначення кількості прихильників і супротивників об’єднання, уточнення списку членів громади. Адже в наступному голосуванні дозволяється брати участь лише її дійсним повнолітнім членам.
– Сьогодні представники УПЦ Московського патріархату запевняють, що нібито рішення про зміну підпорядкування є неправомірними, бо голосують всі прихожани, навіть ті, хто рідко відвідує храм. У Статуті дійсно присутня норма про те, що якщо людина пропускає службу, то вона не може голосувати. Але в той же час не варто кривити душею. Як потрібно будувати церкву, робити ремонт чи щось інше, то тоді ніхто не каже “я тебе давно не бачив, не давай мені грошей, іди в банк”. А як громада хоче вирішити долю і перейти в ПЦУ, то відразу постає питання регулярності відвідування храму… Ці люди теж мають право голосу, навіть попри те, що з’являються на богослужіння кілька разів у рік. Свою позицію вони можуть висловлювати таким чином: “Я не ходила (ходив) до церкви, бо стояла (стояв) і нічого там не розуміла (не розумів). Хочу, щоб служилося українською мовою. Тому ініціюю перехід у ПЦУ, адже це – наша церква, благословенна, має томос, а головне – визнана Вселенським Константинопольським патріархатом, – наголошує отець Володимир Мицько.
Після того, як ініціативна група здійснить підготовчу роботу, оголошуються збори та проводиться голосування. Як пояснює Василь Войтусік, який має фахову юридичну освіту, саме на загальних зборах релігійної громади вирішується питання переходу, а також приймається рішення про внесення відповідних змін, або доповнень до статуту.
– Такі загальні збори, читаємо у статті 8 Закону “Про свободу совісті та релігійні організації”, “можуть скликатися її членами”. Кожен із них наділений таким правом. Навіть, коли в Статуті прописане інше, скажімо, що оголошує збори винятково священик – це є порушенням і перевага на боці закону. В тій же статті подається норма, цитую: рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до Статуту ухвалюється не менш, як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до Статуту (положення) релігійної громади.
Припустимо, Свято-Різдво-Богородична громада Каменя-Каширського налічує 1000 членів. Згідно Статуту, для визнання повноважними зборів, умовно, на них повинна бути присутня переважна більшість членів громади, тобто мінімум 501. Таким чином, достатньо, щоб 334 (дві третини від цієї кількості) висловилися позитивно за перехід і рішення вважатиметься чинним. Ніби зрозуміла арифметика. Та цей документ визначає також, а хто саме є членами громади. Зазвичай, вказують повнолітніх осіб, які досягли 18-річного віку. Не завжди, але наявне уточнення на зразок “вони мають проявляти активність в релігійному житті громади”. Останній критерій позбавлений чіткої аргументації. Бо яким є мірило активності: щонеділі приходити до храму, чи тільки по великих святах? Заборонити дійсному члену громади висловлювати свою думку, бо він не так часто відвідує богослужіння, ніж його сусід, ніхто не може. Як і голосувати. Правда, за умови, якщо не визначений конкретний, зареєстрований у відповідних державних органах перелік парафіян, яким надано право голосу.
Ось тут і прихований підводний камінь, адже громада вільна як приймати нових, так і виключати дійсних членів, спираючись на прописаний порядок. Існує реальна небезпека: коли виникне питання переходу, то зацікавлені особи спробують маніпулювати їх кількістю, щоб зірвати волевиявлення, чи провести останнє на свою користь. Простою мовою, прихильників помісної церкви виключать з громади УПЦ, оформлять це згідно процедури, а далі ви вже ніхто, без жодних претензій на те, кому підпорядковується громада, належне їй майно, – висловлює фахову думку Василь Войтусік.
У будь-якому випадку, якщо в ініціаторів зміни підпорядкування є побоювання розвитку подібного сценарію, якщо їм чинять інші перешкоди або ж вони воліють з’ясувати для себе певні незрозумілі моменти, Василь Іванович радить звернутися за допомогою та роз’ясненнями до юристів.
– На продовження сказаного додам: попри те, що чіткої процедури проведення зборів законом не визначено, найкраще дотримуватися кількох правил, аби мінімізувати можливість з’яви протиріч: скласти список присутніх на голосуванні, обрати головуючого, секретаря та лічильну комісію, документувати хід їх проведення. Не важливо, голосують учасники руками чи заповнюють бюлетені, рішення скріплюється їх особистими підписами. Така вимога. Де проводити збори – на розсуд громади.
Погоджується з попереднім співрозмовником і отець Володимир Мицько. На думку священика, тільки неухильне дотримання норм права дозволить успішно завершити розпочату справу переходу.
– Особливо багато суперечок виникає нині між сторонами навколо того, де збирати підписи. За церковними законами, будь-яка православна громада має окреслені межі, канонічну територію. Тому проводити опитування потрібно саме серед жителів даної території, щоб уникнути непорозумінь. Це в ідеалі. Проте, на жаль, нині трапляються непоодинокі випадки, коли нечесним способом люди їдуть і збирають підписи по інших населених пунктах. Що вони тим хочуть довести, які преференції здобути – не розумію. Правда завжди опиняється на боці тих, хто діє правдиво. Ми чинимо так, як велять людські та Божі закони і ви бачите наслідки. Все більше громад підтримує помісну церкву, успішно провадять збори.
— Опісля ухвали позитивного рішення щодо переходу в підпорядкування ПЦУ, — розповідає отець Володимир, — на громаду чекають ще кілька непростих кроків. Насамперед — внести зміни у статут, де чітко прописати прагнення стати частиною помісної церкви. Далі громада повинна звернутися до місцевого правлячого архієрея (єпископа) з проханням прийняти її у склад Православної церкви України. Єпископ у свою чергу видає відповідний наказ і підписує Статут.
Згодом відбувається реєстрація нової редакції Статуту громади в органах державної влади. Наразі така функція покладена на обласні державні адміністрації, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації, а також на Раду міністрів Автономної Республіки Крим. Механізм оформлення необхідних документів, які можуть попрохати чиновники заявників-вірян, перелічено у статті 14 згаданого попередньо Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації”. Протягом місяця вони погоджують внести чи не внести до реєстру Статут (відповідно і громаду).
Насамкінець просимо Василя Войтусіка дати відповідь на запитання, кому ж віднині належатиме церковне майно.
– За тим самим законом кожна релігійна громада має право вільно розпоряджатися церковним майном, якщо останнє не перебуває у державній власності та набуте ними (придбане, подароване, побудоване). Простішою мовою, опісля розпуску громади чи зміни останньою свого підпорядкування, з пожертвуваними на храм речами, збудованими спільними силами та коштом спорудами, парафіяни чинять на власний розсуд, як це прописано у їхньому Статуті (положенні). А от пам’ятку архітектури (трьохсотлітню церкву), витвір культурної, мистецької спадщини (давню ікону, богослужбову книгу, тощо) “прибрати” до рук без погодження з державними органами ось так ніхто не може. Зауважу, що доки триває перереєстрація, не дозволяється самовільно відчужувати майно: змінювати замки, не допускати у храм прихожан, виносити звідтіля речі (за винятком особистих), або вчиняти з ним інші дії: продавати, здавати в оренду, тощо. Чому? Бо це майно належить всій громаді. Додам, що ніхто не забороняє частині незгідних із переходом утворити нову громаду, зареєструвати її відповідним чином і збудувати собі храм, або домовитися з власником про почергове використання наявної сакральної будівлі. Якщо церква перебуває в державній/комунальній власності, черговість здійснення культової практики може визначити місцева влада, — підсумував Василь Войтусік.
Олександр ПРИЙМАК.